Предыдущая публикация
Полешуки Западной Беларуси.
Уроженцы Кобринской земли.
Богдан (девичья Чмель) Алена Леонидовна (западнополесск. Богдан Олена Леонідовна, бел. Богдан Алена Леанідаўна) – белорусский врач и государственный деятель.
Родилась 2 мая 1973 в селе Дывин Кобринского района Брестской области в семье учителей.
Училась в Минском мединституте.
После института работала в Минской детской областной клинической больнице, врачом-неврологом, занимала должность замглаврача.
Работала начальником отдела Главного управления организации медпомощи и экспертизы Минздрава.
Окончила Академию управления при Президенте.
Работала первым заместителем министра здравоохранения Республики Беларусь.
Была председателем Комитета по здравоохранению Мингорисполкома.
Возглавляла «Белорусский союз женщин»
С 2023 занимает пост заместителя Государственного секретаря Союзного государства.
Из интервью (на западнополесском говоре, на котором говорят дывинцы, говор близок к украинскому языку: и – ы, i – и, ї – йи, е – э, є – йе).
Внимание! Произношение примерное, потому что отличие в говоре есть даже в близкорасположенных селах Западного Полесья.
- Олена Леонодовна, кажуть, шо дівчатка більш тягнуться до батька. Ви були татовою дочкою?
- Я була бабусиною внукою. Ми жили з маминими батьками, з дитинства я гляділа за своєю бабусею. Вона була дуже набожною, дотримувалася церковних свят, не дозволяла себі в такі дні займатися працею і нас до того приучала. А так баба завжди була чимсь занята, ни хвилинки не сиділа без діла. Вона стала для мене прикладом працовитості і ставлення до жизні.
- Ви виросли в родині вчителів, а педагогічну дінастію не продовжили. Не шкодуєте?
- Не. Я хотіла бути лікаром, і батько і мати подтримували мене.
Мої діти тоже не пошли по моїх стопах, я бачила свого сина знаменітим хірургом, а дочку — педіатром. Але не все так бувае як того хочеш.
Мати мого батька тоже вельме хотіла, шоб муй син поступав до медінстітута, але не склалося. Посля армії він подав документи в Брестський педінстітут і отримав спеціальность "вчитель фізичного виховання".
- Ваш батько передав вам любов до спорту?
- Він навчив мене грати в шахмати. Помню, як знімав з дошки ферзя, а я все одно не могла поставити йому мат. Папа добре грав в валейбол, виступав за разни команди. Довгий час був директором спортівної школи в Дивині. Коли я закончила школу, тато став її діректором. А мама всю жизнь працювала вчителем-вихователем у школі-інтернаті тут у нас в Дивині.
- Які предмети більш подобалися в школі?
- Дуже любила хімію, напевно, тому що були чудові вчительки - Надія Константіновна і Свідуновіч Татьяна Вітольдовна. Подобалася Фізіка. Наш вчитель Петро Прокопович Люльковіч кажну тему росписував на дошци схемами, дилив клас на групи. Вдячна йому за тое, шо він навчив нас працювати в команді.
- Невже ж гуманітарни дісциплини не цікавили?
- Я добре і старанно вчила всі предмети, бо знала, шо попереду вступни екзамени. Хіба можна було не полюбити уроки російської мови і літератури, коли вчителька Ніна Ігнатовна Свідуновіч знала напамять всього Пушкіна, вона була надзвичайною жінкою, творчою.
- У нашому класі було 38 учиніків. Класная Марія Михайловна Бріштель - дуже доброї душі. Вона викладала алгебру, геометрію, проблем з дисципліною хватало, але Марія Михайловна, перш чим поскаржитися директору або батькам, намагалася сама виришити проблему. Як кажуть, шукала індівідуальний подход до каждого. Ми запрошуємо її на встречі випускників.
У памяті збереглися моменти, коли наш клас був в походах, коли разом їздили на роботу в колхоз - пололи бураки, збирали картоплі, лен.
Мої однокласники розлетілися по разних містах і країнах світу, але ми подтримуємо связі. У деяких вже внуки є (Посміхаїться).
Елена Богдан: «Сила женщин в том, что они действительно умеют объединять общество, голос женщины — это голос матери, которая всегда говорит о спокойствии, благополучии, ладе, дружбе, мире, любви».
Следующая публикация
Нет комментариев