Світлій пам"яті моєі землячки,26-и річноі Лесі Іванцюк(Соломон) присвячую:
Покотилась з неба
Зіронька сумна..
Не віриться,Лесю,
Що тебе нема...
Ти прости усіх нас,
Що не вберегли...
Врятувать від смерті
Тебе не змогли.
Плаче син маленький...
Плаче чоловік...
Був в його матусі
Теж короткий вік...
Напівсиротою
Хлопець виростав...
А потім з тобою
На рушничок став.
Материнська ласка
Обійшла його,
То ж він пригорнувся
До серця твого.
Дарувала ласку,
Жіночу любов...
Народила сина...
Він тішився знов...
Та доля удруге
Вдарила мечем!
Став вдівцем Іванко,
Син впав на плече
І гірко заплакав:
-Де матуся? Де?
Та невже ніколи
До нас не прийде?
Що ж йому сказати?
Батько промовчав...
Дрібненькіі сльози
З