Зчорніло небо, хмари заступили,
Упав Ісус долілиць під хрестом...
- Ой, мамо, мамо, вже не маю сили,
Холодний піт стікає над чолом.
Марія впала поруч з своїм сином,
Забрала б хрест і понесла сама...
Та зупинила в мить оту старши́на:
- Іди собі... і не торкай хреста!
Та донеслося десь поміж народу:
- Пустіть її - це ж Матінка Христа!
І розступились, дали їм нагоду
Іще хоч раз зустрітись за життя.
Марія ніжно руки простягнула
І обняла синочка на землі...
Усі затихли, та й вона не чула,
Прошили вже усі їі мечі.
Лиш застогнала: "О, мій любий сину,
За що тебе на муки прирекли?
Чому ти зносиш ту страшну годину?
Як помогти? Хоч поглядом скажи..."
- Не плач, матусю, мусить теє статись:
І хресна
Чого боятися, коли мій Бог зі мною,
Коли веде мене свята Його рука?
Він непорушною стоятиме стіною
І проведе мене стежиною життя!
Чого боятися...коли завжди Він поруч,
Коли пильнує кожен новий крок!
Десь оступлюсь - спішить мені на поміч,
Простягне руку... мудрий дасть урок.
З Ним не боюся йти в далекі далі...
З Ним не боюся прагнути вершин!
Страхи свої віддам Йому... печалі -
Мій Бог - Спаситель! Божий...Божий Син!
Галина Пігут-Николишин