Ми живемо в динамічному світі, у якому нас

оточує не тільки приємна буденність, але й маса всіляких подій,
ризикованих для нашого здоров'я або життя. І навіть придбавши страховий
поліс, ми не можемо протистояти долі, але можемо в цьому випадку подбати
про наших близьких, уберегти їх від убогості й приниження.
Також рано чи пізно настає момент, коли ми
підходимо до важливої межі нашого життя – до «заслуженого відпочинку».
Неминучість цього моменту практично безперечна й очевидна, хоча
більшість жителів України намагаються не надавати їй суттєвого значення.
Але те, на що ми можемо розраховувати, переступивши межу пенсійного
віку, усе більше залежить винятково від нас.
Багато століть велося так, що турботу про
осіб похилого віку брали на себе їхні діти й онуки. 15-20 дорослих
працездатних людей могли утримувати двох або трьох старих. Але із часом
турбота про літніх людей перекладалася на громаду, суспільство,
зумовивши тим самим виникнення солідарної системи допомоги соціально
незахищеним верствам населення – літнім людям, інвалідам, родинам, що
втратили годувальника. Це означало, що всі працездатні сплачують певний
невеликий внесок у фонд держави й забезпечують тим самим фінансове
джерело гідного існування для таких категорій людей – пенсію.