Як мало тих,з ким розділяєш душу,
Хто чує шепіт втомлених думок.
Як мало тих,кого ми звемо друзі,
Хто чує серця розтривожений дзвінок.
Як мало тих,з ким не потрібні маски,
Хто бачить біль,читає по очах.
Як мало тих,що у часи поразки
Нестимуть до кінця вас на руках.
Як мало тих,з ким хочеться сміятись,
Ділитися шматочками життя.
І зовсім в цьому світі не боятись,
Бо поруч є безцінне укриття.
Як мало тих,з ким просто говорити,
Хто ллє бальзам на ранені місця.
Як мало тих,з ким можна полюбити
По-справжньому вируюче життя.
Аліна Войтенко