Такий собі батл)
Галина Солдатенко (її і фото)
Дощем розмиті фарби помарніли –
Пейзаж перетворився на ескіз.
І лише яблуко налите і дозріле
На голій гілці. Сонячне до сліз!
В усьому я людську вбачаю долю –
Ми лише віддзеркалюєм світи…
В біді ми і безпомічні, і голі.
Та як же оте яблуко знайти?
Моя відповідь
Природа віддзеркалює всю мудрість,
Якою володіє лиш Творець.
Ескіз придбав собі прозору сутність,
Являючи нам щирості взірець.
А нам Господь послав незламну волю
І віру, яка стіни роздвига.
Тож з Ним я не лякаюсь злої долі.
Бо Він зі мною поруч на віка.
Не давлю подушку, а давлю на газ.
Не шепчу на ушко, а леплю меж глаз.
То-ли я в опале, то-ли я побит,
Тяжело изранен, только не убит.
Для кого старался, для чего я жил?
Весь не замарался, ноги забродил.
Вам скажу, подружки, так живу сейчас:
Не давлю подушку, выжимаю газ!
Святкую (кайфую))
Я літо чекаю, як свята
В ошатнім декорі садів,
В м*яких акварелях закатів,
У золоті стиглих полів.
Я осінь чекаю, як свята
Брунатного із золотим,
У пряних лісів ароматах,
В солодкому смаку плодів.
Я зиму чекаю, як свята
З хрустким покривалом снігів.
Морозне повітря ковтати,
Та жарко топити комин.
Я весну чекаю, як свята
З тріщанням Дніпрових крижин,
У скошених трав ароматах,
Та аріями солов*їв.
Я ранок стрічаю, як свято,
Святкую весь день ту красу,
Якої повсюди багато.
Бо в серці її я несу.