Я шо но готував собі сніданок, з просонок, ще остаточно не прокинувшись, похмурий й зосереджений. Підходе до мене якійсь негр, чи як тут говориться "афроамериканець " тай каже :" Ser, smile. God loves joy". Я йому з льоту своє звичайне:" Ноу спік енгліш". І тут до мене доходить, що я розумію про що він. Підвожу очи догори, а там смайл, не то що во все лице, а метрів на десять в коло біля нього. І якось одразу прокинувся тай на душе полегшало.
Да, в мене дома- війна! Да, путин хуйло -хоче знищити все Українське! Да, я через те не з родиною!
АЛЕ!!! АЛЕ!!!
Я прокинувся, в мене є можливості запобігти тієї навалі, прискорити кінець того хуйла і допомогти своїй родині. Отже, я живий і я живу!