З ІСТОРІЇ СЕЛА ПЕРЕРВИНЦІ

З ІСТОРІЇ СЕЛА ПЕРЕРВИНІВ
Переглядаючи підшивки науково-історичного
журналу"Киевскаястарина", натрапив на цікаві відомості з історії села
Перервинців, яке уXVIII
столітті відносилось до Пирятинської сотні Лубенського козацького полку. Ці
відомості містяться у щоденникових записах тодішнього генерального
підскарбія гетьманського уряду і власника Перервинець Якова Марковича та у
статті Василя Милорадовича "Степова Лубенщина", яка друкувалися на
сторінках журналу. І хоч з тих пір пройшло багато часу, названі історичні
матеріали і сьогодні не втратити своєї актуальності, залишаючись важливим
джереломдля краєзнавчих досліджень.
У зв'язку з
цим особливо цінними є щоденникові записи Якова Марковича,які велися ним
впродовж півстоліття, а точніше з 1717 по 1767 рік, і склали 10 товстих
фоліантів. З них дізнаємося, що у власність Якова Марковича село Перервинці
перейшло у 1725 році, а до того ним володів і розпоряджався його рідний дядько
прилуцький полковий суддя Іван Маркович. Як відомо, останній не мав дітей, тому
перед своєю смертю у 1724 році заповів село Перервинці своєму брату,
лубенському полковникові Андрію Марковичу, "дабы он, братанич мой, по смертимоей,
онымсельцемПерервинцамивовсегдавладел так, як и я владею". А вже
Андрій Маркович передав село своєму синові, який з цього приводу зробив у
своєму щоденнику наступний запис: "Родитель о Перервинцахговорил мне,
чтобы там всем мне владети".
Очевидно,
питання про успадкування Яковом Марковичем Перервинець було вирішене ще раніше,
бо з його щоденника бачимо, що інтерес до цього села він проявляв ще у 1724
році, відразу після смерті свого дядька. Отримавши тестамент (заповіт) Івана
Марковича, його племінник вирішив відразу ж вступити у спадщину. Проте для
цього бракувало ще одного важливого документа – універсалу на Перервинці, який
у 1718 році був виданий Івану Марковичу гетьманом Скоропадським. Знаючи про це, Яків Маркович послав у Прилуки свого
гінця, "сторожа лохвицього", щоб той привіз йому згаданий документ.
Але сторож повернувся ні з чим. З’ясувалося, що універсал на Перервинці був
запечатаний у скрині дружини померлого судді й вона не бажала з ними
розлучатися, навіть не зважаючи на заповіт свого покійного чоловіка. Пізніше
тітка Якова Марковича повідомила йому в листі, що універсал на Перервинці
кудись подівся, хоча вона його й шукала у себе, але не знайшла. Тоді Яків
Маркович розпорядився негайно описати перервинцівські маєтності, що й було
зроблено короваївським попом Орановським (село Короваї нині Гребінківського
району також належало Марковичам). В результаті з'ясувалося, що "в
селеПерервинцах людей лутших 23, а в них волов 30, а коней 4, а пеших 6, стада
дригантов (жеребців,-В.К.) 9,
кляч 63 и других коней, всех же числом 184, а волов робочих 20 четвертаков и
третьяков 27, коров 25 и прочейскотины, которойвсей з волами будет 121, также и
протчого дворового птаства, свиней,пашня".
Очевидно, під
час цієїревізіїбуло облікованолише господарства посполитих, тобто поміщицькихселян,
а такожхудобу, що знаходиласяна поміщицькому дворі.Втім, пізніше з’ясувалося,що
на це майно претендувавне тільки племінник покійного прилуцькогосудді, а й
іншіродичі, зокрема, дружинапомерлого судді та йогобрат Федір Маркович,який на
той час обіймавпосаду полкового сотникаприлуцького. Про цесвідчить такий запис
ущоденнику Я. Марковича,зроблений ним 11 лютого1725 року: "От старостыперервинскогоМаксима
Захарченка черезперервинскихкозаковдворцовых, принесено письмо, в
которомобъявляет,чтоминувшегосегофевраля 6, приехалз Глухова немец от
ясновельможной з листом Федора туда и
выбралсамыхлутшихдрингановворонострокатого и гнедого,и попровадили з
собою.Также от судьинойприлуцкойприехавши, еячеловек з козаками вылучилисамыхлучшихкобыл
50 з лошатами 29,дрингантами двома,сивым и рыжим, и особливе конях ижджалимрыжим
и погнали к ней.О чем к старосте отписано,жебы (чтобы -В. К.) он сюдаехал, а до Орановскогописалем,
чтобытамошнемувойту з роспискою все тамошнее господарство вручил, чтомают в
целосности до указу содержати".
Зрештою,
боротьба за спадщину закінчилася тим, що Яків Маркович став повноправним
господарем перервинцівських маєтностей, і, як бачимо із його щоденникових
записів, керував ними він досить енергійно. Попри те, що сам поміщик мешкав у
Глухові, де знаходилася адміністрація гетьманськогоуряду, він часто
навідувавсяу свої перервинцівські володіння і ретельноконтролював тут стан господарських
справ. Переважно вони стосувалисядогляду за худобою, яка утримувалася при панському
дворі, та заготівлідля неї фуражу. Ось запису щоденникуЯ.Марковича від 14
серпня1732 року. "Рано зночлега вставши, приехалина обед у Перервинци, где и
ночевали, и дневали. Перечисляли стадо, означаючи кобылы, зякими бились
дрикгантами и якиеимелипрошлогороку и сего лошата, очемвпредь. Застали
тутдойныховец 100 й однукорову, з которыхдойва4 фаски масла и 4 дижкисира. А
овецвсех по исчислении: овецстарыхдойных 109, яловыхстарыховец 10, барановстарых
11, волоховстарых 28, и того всехстарыховец 158 (волоховторочных 25,
ягницторочных 30, итого 55),сеголетнихягниц 61, валашков 38, баранцов 8,итого
107, всеховецстарых, торочных и сеголетних320".
У іншому місці
знаходимо записпро те, що у перервинцівському хуторі Марковичав 1732 році
нараховувалося214 коней з двоманімецькими кобиламиі 10 жеребцями, 10
робочихволів і 48 голів різної худоби. Для її годівлі було зібрано 38 скирт
сіна і лише 289 кіп хліба. На 1733 рік у маєтку було висіяно 25 четвериків
жита, 20 четвериків ярини, 3 пуди пшениці і 2 проса (четверик – старовинна міра
об'єму, яка дорівнювала 26,2 літра).
Таким чином,
головним напрямком поміщицького господарства, що знаходилося на
перервинцівських землях, було тваринництво. Основний дохід від нього давав
продаж коней та вовни, а сир і масло здебільшого використовувались для власного
споживання. У шоденникових записах Я.Марковича не раз зустрічаємо відомості про
доставку цих продуктів з Перервинець до Глухова. Також перервинцівські селяни
регулярно їздили до Криму по сіль, яку потім продавали в магазинах,що належали поміщику.
На жаль, у
щоденникуМарковича мені не вдалосязнайти точних відомостейпро кількість землі,
яка була у його перервинцівськихволодіннях.Та, мабуть, цього незнав і сам
поміщик, адже на той час розмір земельнихволодінь вимірювавсяне десятинами,чи
гектарами, а такимипоняттями, як "днів пахати" або межовими
прикметами. Ось як деякіз цих прикмет описаніу щоденнику Марковича: "...а
по обедеездилем до стенкиВорониной, где яр наш прозываемыйДегтярня,
оттользаездил до стенкисвоейКурковскои и поруч за нею лежачого яру
Мехеевского".
Не дивно, що
відсутність чітких меж між земельними володіннями часто породжувала суперечки
між поміщиком та місцевими козаками, особливо коли це стосувалося цінних на той
час сінокісних угідь та пасовищ. У 1732 році перервинцівські козаки писали
Я.Марковичу листа, в якому просили, щоб його "стадо там не ходило,
гдеходит", а сам він, об'їжджаючи свої володіння, не раз зауважував, що
місцеві козаки зазіхали на його сінокоси.
Варто сказати
і про те, що Яков Маркович постійно дбав про розширення своїх володінь,
скуповуючи землі у місцевих землевласників та козаків.Маємо дані, що у 1724
році він торгувався з Василем Томарою за "футор" при річці Чумгак, а
у 1732 році у яблунівського попа Ворони ним були придбані яр та урочище, які
знаходилися за дві милі від Перервинців.
Звичайно, Яків
Маркович не міг постійно знаходитися у своєму перервинцівському маєтку, а тому
більше керував ним через своїх старост, які призначалися з числа грамотних
козаків або духовних служителів. Наприклад, у щоденнику Я. Марковича знаходимо
такий запис від 2 вересня 1730 року: "ИгнатустроенстаростойПерервинским
котрому и приказ дан в 23 пунктах и денег 10 р. на споражениепотребностей там,
а он распискудал в том за подписанием пана Орановского. Наградаему в год 7 р. и
сукно".
Зв'язок із
своїм господарем староста підтримував за допомогоюлистів, у яких регулярно
інформував його про стан господарських справ та виконання різноманітних
доручень. Та, мабуть, місцеві жителі були не дуже задоволені його діяльністю,
бо згодом Гнат був побитий батогами якимось Семеном Василенком, та так сильно,
що втікаючи від свого кривдника, він відморозив ногу і зліг. Ще через деякий
час своє незадоволення перервинцівським старостою висловив і Яків Маркович. 14
травня 1733 року в своєму щоденнику він зробив запис про звільнення його за
недогляд:"Старосту перервинского за егонесмотрениеотставил от староства и
до рощотувелелвещиего переписати и удержать, а приказалдосмотре дякутамошнему
Максиму Иванову до времени."Утім, чим конкретно завинив староста,
ми так і не дізналися...
Після смерті
Якова Марковича перервинцівські володіння перейшли у спадщину до його дружини
Марії, а пізніше ними володів його онук Олексій Михайлович Маркович. Як пише
Василь Милорадович, у XIX столітті вперервинцівському маєтку Маркевичів уже був
селітровий завод, крупчатка, топчак, чотири вітряки, а також 10 плугів, 30
корів з доморослими биками, кінський табун і три табуни шпанських овець. Із
поміщицьких селян 10 осіб мали тягло, тобто робочу худобу, а решта були пішими.
І ті, й інші у період жнив змушені були півтора тижні працювати на пана і лише
3 дні на себе, а в інші пори року -по тижню. Тяглі селяниорали і возили хліб та
сіно,також за 40 верст возилина майдан лісовийпопіл, з якого
виготовлялиселітру. Пізніше дляобробітку своєї земліМарковичі змушені
булинаймати і козаків.
Після
ОлексіяМарковича,який ніколи не живу Перервинцях, село перейшлодо його
племінникаАндрія Марковича(1825-1886), який був похованийбіля
місцевоїВсевведенської церкви.Сучасники змальовуютьйого людиною хоч
ігуманною,але далекою відгосподарських справ,якими здебільшого займалисьйого прикажчики.
Тому кріпоснічасто потерпали від їхніхутисків. У зв'язку з цим,пише В.
Милорадович,місцеві жителі довго згадували прикажчика СтепанаРоєнка, який
засвою жорстокість навітьпоплатився життям.
Цікаві
відомості залишивВ. Милорадович і про перервинцівську церкву,яка, за його
даними, існувалауже в першій половиніXVIII століття. Це підтверджують і
щоденникові записи Якова Марковича, який неодноразово бував у Всевведенській
церкві (записи від 1732 року). Була вона дерев'яною і знаходилася край села
збоку яблунівського в'їзду. У 1765 році ця церква була перебудована, а в 1827
році вона згоріла. Замість неї на кошти Олексія Марковича було збудовано
кам'яний храм: просторий і з великим круглим куполом. З кожного фронтону церкву
оточували по чотири колони і за своїм зовнішнім виглядом вона нагадувала собор.
Багатим було і внутрішнє оздоблення цього храму. Її прикрашав голубий іконостас
з намісними іконами, намальованими в академічному стилі на полотні. Збоку висів
оновлений образ Богоматері, з яким були пов'язані дивовижні зцілення.
Місцеві
жителірозповідали, що воднієї жінки, МотрониБожкової, захворіла дочка і мати
хотіла було послати 100 рублів на молебні в Козельщанський Різдвяно-Богородичний
монастир. Але у сні їй привиділася перервинцівська Богоматір. Поспішивши у
Перервинці, і прийшовши до церкви, Божкова впізнала ікону, яку вона бачила уві
сні й пожертвувала ті гроші на її оновлення... Завершуючи цей нарис, хотілося б
сказати, що історія козацького села Перервинці до кінця ще не досліджена, хоча
свого часу великий внесок у цю справу було зроблено краєзнавцем Костянтином
Сакуном. Але з ряду причин ним було зовсім обійдено такі джерела, як метричні,
клірові та сповідальні книги перервинцівськоїВсевведенської церкви, що містять
багато цінної інформації із життя цього населеного пункту та його жителів.
Найбільша частина цих книг, зокрема сповідальні книги за 1765, 1775, 1779,
1782, 1793, 1797, 1802, 1833 роки зберігається у державному архіві Полтавської
області (фонд 801), ще частина - у Центральному державному архіві м. Києва
(фонд 127) та в держархіві Черкаської області (фонд 391). Тому ці архіви ще
чекають на своїх дослідників і я переконаний, що вони винесуть з них багато цікавої
інформації, яка стосується не тільки історії села Перервинців, а й інших
населених пунктів нашого краю.
Віктор Козоріз,
краєзнавець.