Предыдущая публикация
Владимир Литвиненко
Як вбивалася рідна культура, мова, пісня
Valentyna Kovalenko:
“Свідоме знищення Тріо Мареничів у 1980-му – підступний та гріховний злочин радянського режиму: так вбивалася рідна українська культура, рідна мова, рідна пісня. А що ж ми, українці, відповіли на те, адже тиша навкруги надовго запала навколо їхнього імені?!
На початку 1970–их не було такої оселі, де б не звучали надзвичайно популярні ”Місяць і зіроньки”, ”Маки червоні”, ”Тиша навкруги”, ”Ой під вишнею…”, ”Посилала мене Мати”, ”Чом ти не прийшов?”. Оранжування українських пісень робив і певний час плідно співпрацював з популярним тріо композитор Олександр Злотник.
Простий люд слухав мелодійні народні пісні в сучасному естрадному оранжуванні та показував пальцем у телевізор – гадав, хто кому з тріо ким доводиться. Пліток було немало. ”Знавці” розповідали більше: усі троє – галичани (які лише місцевості не претендували на малу батьківщину), що це брат і дві сестри і таке інше…
Волиняни (тріо було у складі Волинської обласної філармонії) неодмінно виступали лише у національних вишиванках і пропагували національне високопрофесійне мистецтво, яке ніяк не вписувалося у світлі рамки будівників комунізму. Настільки величезним був їхній внесок у національну пісню і настільки бездоганною і популярною була їх українська мова, що кремлівським царькам це аж ніяк не могло бути до вподоби.
У 1980–му Мареничі відмовилися співати спочатку перед представниками Національних олімпійських комітетів у Москві, а згодом - в офіційному концерті до Дня колгоспника. Спалахнув скандал - історія непокори потрапила в газети. З Міністерства культури УРСР надійшов наказ із забороною Мареничам виступати за межами Волинської області. “Доброзичливці” розмагнітили свіжознятий фільм, припинили трансляцію їхніх записів на радіо та телебаченні. В один момент радянська пропаганда ледь не зі швидкістю звуку поширила чутки, що Мареничі зрадили країну рад і подалися в буржуазну Канаду. І це спрацювало. Тиша навкруги надовго запала навколо їхнього імені…
Нехорошу й несправедливу естафету забуття Мареничів підхопила ніби "незалежна" Україна. Зараз важко сказати, чому легендарних артистів незаслужено забули українці. Адже пісні "Ой, у гаю при Дунаю", "Несе Галя воду", "Ой, під вишнею", "Тиша навкруги", «Маки червоні» не просто хвилюють серце, а розривають душу!
Про них Муслім Магомаєв сказав, що хотів би зробити своїй азербайджанській пісні такі ж легкі крила, які Мареничі зробили пісні українській. А пісню "Зв'язкова" на вірш Лариси Мурович "Дай Боже нам сонця в блакиті і мужнії клятви слова, допоки живемо на світі ніколи не вмре зв'язкова..." якось у Києві почув Назарій Яремчук і сказав Валерію Мареничу: "Валерію, це ж „смереки". Дай її мені". Але заспівати та записати її Назарій, на жаль, не встиг...
Як зізнався в одному із знайдених мною інтерв'ю воістину народний артист Валерій Маренич, в ефірі його частіше можна почути, наприклад, у Словаччині. Власне, як і все українське. „Батько" всіх білорусів Олександр Лукашенко навіть пропонував йому притулок у своїй країні, машину і дачу. Валерій зізнається, що якби хотів покинути рідну землю, зробив би це давно і виїхав би набагато далі, ніж у Білорусь. Але замість цього він продовжує писати проникливі пісні.
Керівник ВІА «Дивограй» Андрій Терещенко з гіркотою каже:
- Багато музикантів в наші дні, виконуючи народну музику, чомусь її ускладнюють. І це в той час, коли варто йти від складного до простого. Справжня народна музика ніколи не буває складною. Мені здається, що тріо Мареничів мало оту «золоту середину» між народною музикою і способом її донесення до всього Світу. Використовуючи ту легкість і простоту, якою славиться наша музика. Разом з тим я, як музикант, можу стверджувати, що у тріо Мареничів було ідеальне поєднання голосів, а сам Валерій був неперевершеним гітаристом. Своїм студентам у педагогічному університеті я даю послухати тріо Мареничів одночасно з творчістю найбільш видатних представників української музики. Наприклад, з тією самою Квіткою Цісик. Це все, що залишиться з нами. І мені дуже боляче, що за останні 15-20 років про цей колектив майже ніхто й нічого не говорить”.
Следующая публикация
Нет комментариев