Мені байдуже, чи їх Бог простить.

Та я орду ніколи не пробачу!
За Україну, що в вогні горить,
І на колінах за синами плаче...
Я не пробачу. Я їх прокляну!
Щоб захлинулись у пролитій крові!
За підлу і приховану війну,
Розв’язану з «братерської любові».
Їх прокляну за сльози, кров і біль,
Замучених, скалічених та вбитих.
За те, що в Україну звідусіль,
«Бабла» кацапи пруться заробити!
За ці потоки бруду і брехні!
Словесне, нескінченне божевілля!
Горіти вам в пекельному вогні,
Конати від кривавого похмілля!
Це не народ! Це стадо, звірина!
Захланна! Хамовита! Кровожерна!
Життю там завжди була гріш ціна,
Лише у п’янстві й матюках майстерна.
На нашім горі, крові і смертях
Це бидло щастя хоче збудувати!
Куди у них гріху подівся страх?
Чому їм дозволяє Бог вбивати…?
Мені байдуже чи їх Бог простить...
Та я їм цього не прощу ніколи!
І вже прийдеться так довіку жить,
З гріхом в душі, а в серці жити з болем…
06.04.2015 р.
ID: 572356
Рубрика: Вірші, Громадянська лірика
автор: Мирослав Вересюк