ПРИСВЯЧУЮ ВСІМ ТИМ, ХТО ДУМАЄ ЩО ЗА КОРДОНОМ ГРОШІ НА ДЕРЕВІ РОСТУТЬ......

Кожен ранок дивишся в вікно,
як сходить сонце крізь в небі хмари сині.
І в голові найперша думка:
"А , що там в нас на Україні?"
Там десь поля пахнуть житами,
там десь пшениця колоситься
і десь джерельну й чисту воду
несуть додому із криниці.
Хтось стукає зраненька молотком,
а хтось уже готує їсти.
І смачно пахне молоком,
і десь на хліб підходить тісто.
А в когось діти, тато , мама,
теж поглядом шукають у вікні,
і думають лиш про одне,
А що ж там на чужині?
А тут щодня всі на роботу,
можеш не можеш- мусиш йти.
І аж до вечора сеньйорі,
у віллі "драяти"кути,
Старих і хворих немічних старих,
треба то підіймати то вкладати.
Помити , погодувати і ще таблетку вчасно дати.
І не завжди легко буває,
та мусиш терпіти.
Бо вдома мама залишилась,
і в чому до школи
підуть діти...
І часто дуже ходять пішки,
щоб зекономити білет.
А в деяких на Україні,
в очах застряг один сюжет.
"От вона вікна поміняла,
купила сину BMW,
Собі квартиру теж придбала,
пальто у неї шкіряне.
І Заграницев гроші має,
посилки все передає,
і відколи багата стала ,
то бідняків не признає"....
Мої, ви, рідні українці!
Ви все таки на своїй землі, ви в себе вдома в Україні.
Тут не росте дерев з грошима,
не так як думаєте нині.
Тут кожен долар треба заробити,
і часто відмовити в чомусь собі,
щоб своїм додому смачне щось купити.
Якщо би ви тут побували,
пліток усяких б не складали.
Якщо б лишилися удвох,
посеред міста з чемоданом.
З пустим, порожнім кошельком,
і на душі ще свої рани....
Під мостом прийшлось би ночувати,
надію мати лиш на Бога.
Не знаючи мови, роботу шукати,
бо назад немає дороги.
Тут грошей кури не клюють,
А хто працює-- той і має.
Купує пальта шкіряні,,
і дітям бакси висилає.
Нема чого людей судити,
бо язиками то одне.
Не краще взяти й заробити,
самим побачити усе.
Автобус кожного відвезе,
і в живі очі , не присниться,
Перед вами теж буде-
"Багата дуже заграниця!!