СЛАВА ТЕБЕ, ГОСПОДИ, СЛАВА ТЕБЕ!!!
Прихожу в храм. Девять утра, то время, когда зажигаются первые лампады и свечи, храм готовится принять людей. Перекрестившись, прикладываюсь к иконе. Поворачиваюсь и вижу, как из глубины храма ко мне идет женщина. Съежившаяся, с искаженным лицом. Сразу видно, у нее какое-то горе или боль.Ее опережает сторож: «Батюшка, женщина ждет вас с восьми утра. А пришла еще раньше, сидела у закрытых дверей храма».
Женщина подходит ко мне, начинает плакать. Но слез у нее уже нет, выплакала все. Она как-то цепляется за меня, потому что стоять ей трудно.– Что случилось?.. – Я беру ее за плечи, заглядываю в глаза.
И вот какую поистине страшную историю она мне рассказывае
БІДНИЙ МИКОЛАЙ.
Рано-вранці під подушку,
Глянула дитина,
Вона знала, що подарок,
Дістати повинна.
День Святого Миколая,
Настав в цілім світі,
У цей день подарки мають,
Усі малі діти.
Тож, як глянула й завмерла,
Голову впустила,
Промовити якесь слово,
Вже не мала сили.
Під подушкою самотньо,
Булочка лежала,
Від якої мале дівча,
Захвату не мало.
Слізьми очі налилися,
Губки в бантик склались,
А нарешті слова сумні,
Із грудей прорвались.
-Як же так міг поступити,
-Миколай зі мною,
-Коли я йому записку,
-Написала свою.
-В тій записці я просила,
-Цукерок багато,
-Бо всі діти їх сьогодні,
-Вдома будуть мати.
-Скажи мамочко, а чим я,
-В нього провинилась,
-Я ж завжди, як лягти спати,
-Йому