Верба красна розцвітає,
Про Великдень сповіщає
І Спасителю під ноги
Стеле гілочки розлогі.Світла Вербниця настала,
Радість нам подарувала,
Край доріг і біля річки
Вкрились котиком вербички.Галузочки посвятили,
Діток розуму навчили,
Рідні гори мої, Карпати!
Я хочу міцно вас обняти,
В джерелі відшукати зірку,
Зрозуміти лісів говірку.
Рідні гори мої високі!
У дібровах знаходжу спокій,
У печерах – вітрів кларнети,
А на скелях – пісень сюжети.
Рідні гори мої казкові
У зеленім густім вінкові!
Мов на стрічці тонкій мережка,
Між деревами в’ється стежка.
Рідні гори мої, Карпати!
Вас любити навчила мати.
Бо гаї, полонини, схили –
Край із малечку серцю милий.
Неспокій на душі, неспокій...
Пливе душа в ріці широкій,
Яка не має берегів...
Не плин води, а плин років
Бентежить втомлену вже душу...
І знову я не спати мушу,
А по ночах думки які? –
Болючі, довгі і тяжкі...
Тяжкі, як камінь на могилі,
Повільні і якісь безсилі...
Такі вони, нічні думки...
Я б їх позбувся залюбки,
Та не виходить, не вдається...
Душа давно на берег рветься,
А де той берег? Я не бачу...
Вже відчуваю сил нестачу,
Та не вертаю я туди,
Де їв отруєні плоди...
Де ж інший берег, де він, де?
І чи душа його знайде?
Дотерпить? Встигне допливcти?
Якісь причали чи мости
В бурхливому житті бувають?
Чи душі спокою не знають
Допоки живі і пливуть?
Не хочу вірити, що суть
І сенс життя –
Трішки ніжності,
Трішки пильності,
Деко вдячності,
Мить обачності,
Щупку лестощів,
Гаму пестощів,
Мірку солоду,
Краплю «голоду»,
Перцю трішечки,
Зваби лишечку...
А на додачу —
Терпіння і вдачу.
Любов — на причастя.
Оце й усе щастя.