Дощ.

18.09. 25р.
А дощ осінній стиха капав.
За вікнами нічна імла.
Мій сум, як кіт, душу роздря'пав...
Безсонниця це, чи хандра...
А може це не дощ, а сльози,
Що душать серце, як хомут?...
Щось холодно...ще й не морози...
Змінила осінь свій маршрут?...
А що ж мені в собі змінити?
Відкинути свій сум і біль?...
Душевні рани залічити?...
Не сипати на рану сіль?...
Старію я, пора настала.
Прийшов для того вже свій час.
Під шум дощу я все згадала...
Згадала я тебе... і нас...
Згадала... серце защеміло...
В ріку' два рази не ввійдеш...
Та серце все іще любило...
В минуле стежки - не знайде'ш...
Періщить дощ, у шибку стука!
Дивлюсь в заплакане вікно.
В душі дощить...це біль, чи мука...
З дощем я плачу заодно...
Л. Вернигора.