Как прекрасен этот мир.

На цій планеті миру дітям треба, сади весняні і шматочок неба. Комашку в лузі, жабку на ставку, веселку в хмарах, замок на піску. На цьому світі дітям треба ласка. Щоб в кожного -- сім'я, вечірня казка... Матусин усміх, татове плече, бабуся, що завжди усе пече. Дідусь, який майструє годівнички. Свята різдвяні. Братики й сестрички... Лялькù, машини, кубики в кутку, на день народження -- всім торта по шматку. І шепіт колискової на вушко, м'яку піжаму, кіндер під подушку... І місяць за фіранкою щоночі, кота, що має зеленаві очі. І фарби акварельні, щоб для втіхи. І гòйдалку, що під старим горіхом... Кораблик паперовий, гумачки, калюжі по коліна, будяки. Льодяники, морозиво, щербет, і, особлив

«Я навіть не намагаюсь уявити, що таке бути мамою в Україні», — пише мені давня знайома з іншого континенту. В неї двоє дітей, і вона весь час тривожиться за них. Вони з’явились у її житті доволі пізно, коли вона вже не сподівалася на це. І весь світ здається їй ворожим і небезпечним. «Я навіть не знаю, як тобі розповісти, що це таке — бути мамою в Україні 2024 року», — відповідаю їй я, й це абсолютно чесно. Бо бути мамою в моїй країні — це приблизно так само, як намагатися співати колискову, стоячи на хиткому табуреті із зашморгом на шиї. І водночас відчувати себе щасливою попри те, що світ летить у безодню. …Бути мамою в Україні — це щосекунди чекати на лаконічний «+» у Сигналі, який тоб

У своїй книзі "1984" Джордж Орвелл написав: "Ця війна - шахрайський характер, адже вона має тривати постійно без перемоги.… Більше

Травень дзвенів - закінчилася школа, Усмішки, сльози в очах. Радість якась немов веселкова, Рік пролетів, ніби птах. Пахнуть півонії спогадом щастя, Як не було ще війни, Дивляться в душу очі дитячі: Чи ще зустрінемось ми? Господи, знаєш, життя не розкажеш, Треба стежки всі пройти, Тільки так хочеться дітям сказати: Що вже не буде війни. Падають ніжні пелюстки рожеві, Серце любов'ю тремтить, Будьте щасливі, будьте натхненні, Все, що ми маємо, мить. Вірте в добро і добром засівайте Душу свою молоду, Прагніть до кращого, зла не прощайте Й вірте в квітучу весну. Школа прощається просто з дитинством, Шлях ваш хай буде легким. Мирного неба і спогадів чистих Я вам бажаю усім! Інна Паламарчук

Травень дзвенів - закінчилася школа, Усмішки, сльози в очах. Радість якась немов веселкова, Рік пролетів, ніби птах. Пахнуть півонії спогадом щастя, Як не було ще війни, Дивляться в душу очі дитячі: Чи ще зустрінемось ми? Господи, знаєш, життя не розкажеш, Треба стежки всі пройти, Тільки так хочеться дітям сказати: Що вже не буде війни. Падають ніжні пелюстки рожеві, Серце любов'ю тремтить, Будьте щасливі, будьте натхненні, Все, що ми маємо, мить. Вірте в добро і добром засівайте Душу свою молоду, Прагніть до кращого, зла не прощайте Й вірте в квітучу весну. Школа прощається просто з дитинством, Шлях ваш хай буде легким. Мирного неба і спогадів чистих Я вам бажаю усім! Інна Паламарчук

Вона летить.... Ти п'єш каву і плануєш сьогоднішній день, але його вже немає. Тому, що вона летить. І твого життя залишилося рівно на її політ. Але ти не знаєш про це і п'єш каву, милуючись панорамою міста. А хтось снідає усією родиною. Останній раз. Тому, що вона летить. І маленький не хоче їсти кашу, вередує. А мама показує його улюблену іграшку. Останній раз. Тому, що вона летить. Хтось, прощаючись біля дверей, поспішає на роботу. Останній раз. Так саме тому, що вона летить. Вона летить їх вбuтu. Вона летить забирати життя. За іншу мову, за інші думки, за непокірність та волелюбність. Потім про це писатимуть книги та зніматимуть фільми. Але це у майбутньому. Біль по-різному ві

Все смешалось воедино, Жизнь и смерть, добро и зло. Мама шепчет "Сына, сына..." -Вот тебе мое крыло. По щеке течет слезинка, А в глазах живет печаль. - Ангел мой, моя кровинка... Взгляд тревожный смотрит вдаль. Тихо губы вопрошают - Боже мой скажи, за что? Руки по карманам шарят, Только вот не то пальто. Ни салфетки, ни платочка. Стынут слезы на щеках. Ведь рожала мать сыночка Не для войн... и в сердце страх Колет острою иглою И летит молитва ввысь. В небе нет от них отбоя, На Земле хоть закрестись. Потекут весною реки Из рыданий матерей. Просто люди - человеки Позабыли "Не убей!" Anderson Svetlana.