Предыдущая публикация
Асенні сум... Фіранкі, нібы крАты...
Накрыла бездань шэрая прасцяг.
Імжою подых восені працяты
І грэе голуб пер'ем мокры дах.
Не б'юцца ў вокны рэхам гукі колаў,
Дрымотры свет у палоне туманоў,
А далягляд надзеў башлык на голаў,
Як сховішча ад слоты і дажджоў.
Гайдаецца ў думках сум спавіты
І так яго не хочацца згубіць,
Як гэты дзень, што сыплецца праз сіта
І дождж, што больш не будзе марасіць.
/ Людміла Воранава / Супрун /


Присоединяйтесь — мы покажем вам много интересного
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 1