Колись у мене була звичка: варто комусь попросити – і я вже біжу, піднімаю, виконую.

А потім помічала: ті самі люди навіть не пробували допомогти мені.
«Немає часу», «не знали», «не змогли»…
А я? А я завжди знаходила спосіб.
І тоді прийшло усвідомлення:
Чому я рвуся на шматки заради тих, хто для мене й пальцем не ворухне?
Я почала казати «НІ».
Спершу було незвично – ніби щось не так. Адже «треба допомагати», «треба бути чемною».
Але згодом прийшов спокій.
Я зрозуміла, що не зобов’язана робити те, чого не хочу.
Не маю вибачатись за те, що ставлю себе на перше місце.
І одразу стало видно, хто справді мене цінує.
Я навчилась говорити:
✅️Не хочу.
✅️ Не можу.
✅️ Не зараз.
І знаєш що?
Нічого не зруйнувалось.
Тож якщо хтось ображається на твої «ні», це лише доказ того, що твої межі потрібні вже давно.
Тримайся їх.
Бо якщо ти сам себе не поважаєш – інші теж не будуть.
З інтернету. #Я