Якщо у школі вам кажуть, що ваша дитина «нездібна» або «недостатньо старається», не сприймайте ці слова як істину в останній інстанції.

Часто вчитель, вказуючи на «проблему» в учневі, насправді мимоволі виставляє оцінку не дитині, а власним педагогічним здібностям і таланту помічати, підтримувати й розкривати потенціал.
Поясню.
Колись у давньогрецькому міфі жив скульптор Пігмаліон. Він створив статую жінки такої краси, що сам у неї закохався. День за днем він розмовляв із нею, піклувався про неї, ніби вона була живою. Його віра й любов були настільки сильними, що одного дня статуя ожила.
У ХХ столітті психологи вирішили перевірити, чи справді віра може «оживляти» інших. Так з’явився знаменитий експеримент Роберта Розенталя та Ленор Джейкобсон у школі.
Вони повідомили вчителям результати нібито спеціального тесту, який визначав дітей із «прихованим потенціалом». Насправді це був випадковий вибір учнів. Учителям сказали: ось ці діти мають виняткові здібності, очікуйте від них більшого.
Минув рік і саме ці діти справді показали вищі результати. Не тому, що вони були розумніші за інших, а тому, що вчителі бачили в них потенціал, поводилися з довірою і вірою, очікували успіхів. І ці очікування стали самореалізованим пророцтвом.
У шкільній системі це особливо помітно. Так, успіх завжди залежить і від самої дитини від її зусиль, здібностей, характеру. Але вчитель може стати тим самим «Пігмаліоном», який або запалює, або гасить. Своєю вірою він може допомогти дитині побачити в собі більше, ніж вона сама уявляє. І від цього залежить не тільки оцінка, а й відчуття власної цінності на все життя.
Таня Солодка. #Школа