Я так хочу від тебе втекти,

а натомість занурююсь глибше
хтось напевно наплутав світи
(тихо серце, веди себе тихше).
Досить того що щоки горять
почуваюсь ,як дама черви
(ну яка ж це вселенська бл@дь
так натягує мої нерви?!)
Так торкаєшся моїх рук...
лиш сильніше зімкну повіки...
якось звикла до цих розлук
якщо можна тепер навіки.
Якщо правда у цім зерні
(Бог ще зверху додай десятку!)
хай відродиться вмерле в мені
і новесеньким стане початком.
Юлія Романяк