село В Стуса.

НА ПОЕЗІЮ В. СТУСА «Безталанна радосте кохання, Як довго будеш ти мене гнітить? Щоночі виглядаю до світання, Аж серце звомплене стискається, болить. Не виглядай мене – почулося здалеку, – У ночах перемучених не плач. В туманах росяних прощай свого лелеку, За те, що не прийшов у сон – пробач. Пробач і мною вже не сни, В далеких досвітках намарно не блукай. Не буде в нас прийдешньої весни. Слідів моїх між зорями шукай». В. Стус, том 3, ст.237.

НЕПОРІВНЯНЕ Не буду я така, як Стус. Не визріла моя година. Святочний ще не ліг обрус, На ньому слів й не половина. По полю голубому, наче льон ще не тужило моє серце. Із вуст не рвався ще прокльон, Ще льодом не вкривалося озерце. Стужавілих думок ще не було, І недовідомі мені ще чорні тіні. Ще непрострілене моє крило Не мучилося у борінні. Ще не народжені в моїй душі Слова незвичні велемовні. Недовідоме слово те – мушлі, Хоча означення доволі красномовні. Не можу бути я така, як Стус, З словами й баченнями ще сутужно. Та чи й вдалося це комусь – Стояти в дусі так потужно?

БЛАГОСЛОВЕННА БУДЬТак промовив СТУС * Благословенна будь, розтерзана, розп’ята, Моя Вкраїно, матінко моя! Синами люблена і ними клята, Лиш Богом славлена душа твоя. * Незримо я завжди з тобою. У твоїх снах я проявивсь З козацькою на Січі булавою, Застінкам кам’яним не підкоривсь. * Благословенна будь від нині і до віку Стражденна, мучена, але ЖИВА. Твоїх років у Бога – ще без ліку, Не спи, вставай, бо вже грядуть жнива!

ВІДЛУННЯ І знову думкою лечу на Україну, І знову я на кручах над Дніпром В надії, що тебе я там зустріну: Уява-сон змахнула знов крилом. Я так стомивсь, та буду знов літати Над Україною, над кручами Дніпра. Не перестану я повік тебе кохати, Хоч пісня про любов така стара. Згадай і ти мене, не стративши надію, Хоча надією цей сон гріхом назвати. Та що з собою, бідолашний я, удію: Через роки не перестав тебе кохати. Моя кохана, не печалься, не журися. У сині нашім ти мене побач. До нього ніжно, мов до мене притулися І за роки розлуки, серденько, пробач.

НА ПОЕЗІЮ В. СТУСА * «Безталанна радосте кохання, Як довго будеш ти мене гнітить? Щоночі виглядаю до світання, Аж серце звомплене стискається, болить. * Не виглядай мене – почулося здалеку, – У ночах перемучених не плач. В туманах росяних прощай свого лелеку, За те, що не прийшов у сон – пробач. * Пробач і мною вже не сни, В далеких досвітках намарно не блукай. Не буде в нас прийдешньої весни. Слідів моїх між зорями шукай». * В. Стус, том 3, ст.237. (Автор Лідія Гаєвська)

В років свічадо задивлюсь – Зоріють небеса. Зорю упізнаю котрусь І скапує сльоза На зорану безсмертя ниву, Ту, що зорав поет наш Стус. Вклонюсь потрійно злоту-жниву, За тужну душу помолюсь. * Гаєвська Лідія