Література: поезія, проза про...

Я як ніхто поважаю твій вибір. Хоча б через те, що колись ним був я. Ти - п'ятий кут, четвертий ти вимір. Чия б не була, але все ж моя. Лишня, а чи ти дана Всевишнім? Емоція, мить чи Всесвіт - то ти? Крик аж до зриву, а чи лише тиша? Повен від кількості пустоти. Світло вкінці і на початку, Сніг, що на плечі знову мете. Цукор на дні вже холодної чашки І післясмак. Твого лате. Жар, що від голосу мурахами бігає. Лоскотно, знаєш? Віриш мені? Автора слово тиняється книгами, Сенсом лягає, мов осад в вині. Ти так лягла. Під ребрами. Зліва. Як любила лягати на груди колись. Затишок й спогади ти залишила В одній із тих зібраних зранку валіз. Стрімко уверх. Ще стрімкіше униз. ____________________

Ти залишила свій запах. На одязі. Чашці. На тілі. Крапкою на планеті. На мапах, Що лиш тепер стали мені зрозумілі. У кутках. На шпалерах. У кухні. Ванній. Кімнаті. Піском у посушливих нині пустелях. У зліва проставленій ручкою даті. У листах. На конвертах. На ручці дверей, які незачинені. У словах, що не знищити. Які не забути, не стерти. У поцілунках. У прізвищі. Імені. У мріях на завтра. Планах. Альбомах без фото. У мріях, які здійснити нам варто. Як-небудь. Понад усе. Як завгодно. Ти залишила свій запах. Я вірш цей тобі залишаю. Для тебе. Крапкою на планеті. На мапах. Чорнилом у слові «Потреба». Підписом знизу. Зіркою. З неба. _______________ В. Кучерявий

"Мені здається, щоб бути священиком, насправді, достатньо лише вміти слухати і дати обітницю целібату. Жінки можуть розповісти свої таємниці лише чоловіку, який не перебиватиме, не розповість це нікому більше і, після цього, не захоче переспати з нею під приводом приголубити. Я священиком не був. Та й до праведників мені далеко. Проте знав багато таємниць. Враження, що скелетів з шаф інших людей мені доводилося бачити стільки ж, як тим, хто копає могили на цвинтарі і натикається на кістки в землі. Ти запитаєш, як мені це вдавалося? А все просто: я знаю одну чарівну формулу. Повір, її достатньо для того, щоб і чоловік, і жінка розповіли тобі усе, як на сповіді: людина + алкоголь + бармен = сп

Знаєш, колись було легше. Колись... Значно менше слів мало свій застосунок. Образи. Обриси. Вверх. Різко вниз. По гальмах. Немов по розірваних струнах. І вальс іншим був. А ще медляки. Навіть сонце світило чомусь яскравіше. Дотики губ перш за все до руки, А потім вже вище. А потім вже вище. І віра у світ. Ми у світ щиро вірили. А ще довіряли свої таємниці. Чи то ми малими були, а чи милими, А втім, яка врешті-решт же різниця? Знаєш, колись було легше. Ніж зараз. Значно менше слів. Вчинків побільше. Колись все щирим і справжнім здавалося. Колись і ми були також справжніші. _______________ В. Кучерявий

Тихо-тихо у хаті, мов Янголи сплять, Примостившись на райській хмарині. Крізь очиська віконниць зірки мерехтять, Доля радість виймає із скрині ...... Пахне ніжністю й щастям у теплій кімнаті - Появилось на світ немовлятко... В оченятах малих - полотно з благодаті, У долоньках - любов-пташенятко ... Щось наснилось дитині, всміхнулась крізь сон, Потягнулась до неньки спросоння. Янголята тулились крильми до вікон, Зазираючи в дім з підвіконня... ________________________________ О.Романишин