Рідне село моє!

Розквітле, уквітчане... Оксамитно-темними стрічками стеляться городи, подвір’я й будинки потопають у сніжно-білій, незаймано-чистій заметілі вишневого квітування. Село... Багате, щасливе, уквітчане... Життя розкидало наших односельчан у різні куточки країни і за її межі. Але серцем чуйним і своїми думками вони залишилися з рідним селом. А лише випадає вільна хвилина – линуть спішать до рідного порогу. Спішу в село: моє там джерело Моя настала, щастя таємниця Там день у травах світиться, іскриться І ясенове височить село. Мої тут друзі, вічні трударі, Важкі, теплі і жилаві їх руки, Маленька школа – перший храм науки І чистота ранкової зорі. Тут променя виблискує весело І пахне на покосах конюшина Тут мій початок і моя вершина