Він ішов неквапною ходою

і наплічник, наче автомат,
втомлено підтримував рукою
демобілізований солдат.
Він ішов - чужий для цього світу -
без смертей, без воєн, без звитяг.
Переживши на війні два літа,
він постарів на ціле життя!
Бабці, діти граються на ганку,
сміх веселий, музика здаля...
Оглядалися дівчата в парку
на його потертий камуфляж.
Він, неначе, ніс тягар провини,
що не зміг відвести смерть чиюсь,
не зберіг він свого побратима,
що накрив гранату у бою.
І за те, що пережив комбата...
Даючи до відступу наказ,
залишився роту прикривати,
лиш гранати взявши про-запас.
Він ішов, здоровий, слава Богу,
лиш рубці лишилися від ран.
Як зумів - наблизив перемогу
двадцятидвохрічний ветеран.
Сторінка з публікацією твору: http://virchi.pp.net.ua/publ/354-1-0-23027 Фото з Інтернету (ATO Soldiers in Faces: ukraineinvestigation.com/ato-soldiers-faces-photo )