Хліб полюбляє мій тато, особливо гречаний багет, мама обожнює солодкі грінки, донька – присолену булку з маслом. Удома в морозилці завжди зберігається пів батона, у фотоальбомі – болючі родинні спогади…
Моя баба Фелікса пережила голодомор одинадцятирічною дитиною, тож запам’ятала, як вдерлися комуністи й забрали зерно, городину, навіть чавун з борщем, який упрівав у печі. Цим не обмежились. Винесли сіялку, віялку, плуги, щоб не було чим садити. Позабирали відра, діжі, сокиру. Миски, казанки, торбинку з квасолею. Мати голосила й зиркала в бік захованої курки. Дядько з комісії швидко це просік, знайшов забиту домашню птицю та жбурнув її собаці, щоб дітям не дісталося. Батько стояв непорушно, наче статуя. Згодом, щоб вижити, ловили та скубли горобців. Діставали зерно з мишачих нір. Пекли малясники. Готували кашу із шпоришу та жолудеві коржики (виварювали плоди дуба до світлої води, сушили, подрібнювали, смажили на сухій пательні). У всіх від голоду спухли ноги. По селу їздила підвода та збирала мертвих. В одній хаті дядько тіг живу жінку, а вона слізно так: «Ти що не бачиш – я ще жива». Той байдуже: «Не сьогодні-завтра помреш». Тому моя бабуся завжди розпарювала черствий хліб над парою. Цілувала, коли раптом падав додолу. Згадувала, як мати поставила сходити тісто, а вони з сестрою не втрималися й вилизали миску до чистоти. Казала, що «сталін з’їв усіх її братів та сестер». Молилася щовечора, але на фразі «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» робила особливий акцент.
Ось чому в переважної більшості людей до хліба шанобливе ставлення, а те, що спостерігаємо сьогодні, нагадує кривавий танець сатани. Ворог воює не лише з бухгалтерами, вчителями й інженерами, він підло воює зі збіжжям. З борошном, зерном, паляницями. Із завше велично-святим.
Слов’яни споконвіків носять у собі ген землероба, адже незважаючи на війну сіють та жнивують. Садять та копають картоплю. Обривають вишні та перетворюють ягоди на густий солодкий джем. Кремлівські варвари, як на мене, народжуються з геном шкідництва, бо все життя руйнують, крадуть, мордують. Зводять ГУЛАГи та концтабори. Здається, навіть бачу ту мерзенну молекулу, яку носить у собі кожна вража душа. На ній кострубате: «Відібрати хліб у селянина». Видно, той, хто забирав їжу у тридцять другому породив собі подібних, і тепер його онуки залюбки мінують хлібні поля, обстрілюють достигле жито та пшеницю не лише при землі, а й на елеваторі. Бо одні руки налаштовані на орання, зрошення, молотьбу, а інші – на знищення та розорення.
Будь-які хрестини відбуваються з калачем, весілля – з короваєм, поминки – з поминальним коливом. Великдень – з паскою, причастя – з проскурою. І саме в цьому наша сила. А ворог, що прийшов на українську землю з ненавистю в серці та зі зброєю в руках, приречений стати лише перегноєм.
© Ірина Говоруха
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Нет комментариев