Смітник замість домовини

О Боже,людей тих прости гріхи,
Що доклали до аборту грішної руки.
Небо плаче,плаче небо над дітьми,
Яких вбили ще у лоні ріднії батьки.
Грішна мама,що вбиває дитятко своє,
Свідомо чи не свідомо вбивцею стає.
Не розуміє,що вбиває вже душу живу,
Убиває в собі Бога,Бог життя вдихнув.
Абортивний матер"ял-душу називають,
Без жалю і сліз на смітник кидають.
Де дитина її ділась-мати не питає,
Вже дитятка позбулася і про себе дбає.
Повернулася додому у грішне життя
І забула,що убила ріднеє дитя.
А як життя не складеться вона знову вб"є,
Не думає де дитина після вбивства йде.
Не думає за ту душу,що сама убила,
Не просить у Бога Світла для її дитини.
І коли прийшла війна,кров у жилах стине,
Плачуть,почесті дають,бо гинуть не винні.
За тих дітей не згадають,нівчому невинних,
І смітник на них чекає замість доповнить.
Мамо,мамо, ти вже вбила невинне дитя,
Тож молись за ненароджених до кінця життя.
Галина