Предыдущая публикация
ЛІКАР РАЇСА КАГАНОВА.
До 130-річчя від дня народження
Раїса Мойсеївна Каганова народилася 15 лютого 1889 року в м. Переяславі в багатодітній сім’ї. Мати померла, коли Раї було всього 4 роки. Замінила її 13-річна сестра Марія. Важко було батькові, скромному службовцю, утримувати п’ятеро дітей. Він вирішив переїхати в Пирятин Полтавської губернії, де жила його сестра. Незважаючи на тяжке життя, йому дуже хотілося бачити дітей освіченими, потрібними людям.
Після закінчення з срібною медаллю гімназії в м. Прилуках Раїса навчалася в Київському медичному інституті. В той час там було багато революційно налаштованої молоді, серед них була й вона. Щоб уникнути переслідувань, змушена була переїхати і продовжити навчання в Харківському медичному інституті.
Розпочала свою трудову біографію в 1915 році на фабриці Смирнових під Москвою. Перед молодою лікаркою відкрилася страшна картина. На фабриці працювали жінки, чоловіки яких були на фронті. Зарплату отримували вдвічі меншу. Особливо жахливим було становище дітей: худі, брудні, голодні, хворі лежали прямо на підлозі бараків.
Переймаючись їх долею, лікар прагнула хоч чимось допомогти знедоленим людям: добивалася виплати їм страхових коштів, приховувала випадки хвороб, через які звільняли з роботи. Це дуже не подобалося фабрикантам, і Раїса змушена була залишити підприємство.
У 1917 р. була завідувачкою робітничої терапевтичної лікарні у м. Мінську, а з 1918 р. – лікарем міської амбулаторії у Кременчуці, де мешкала її сестра Тетяна. У 1919 р. була по мобілізації призначена старшим ординатором приймальника Кременчуцького евакопункту і одночасно за сумісництвом працювала ординатором 3-го міського епідемічного бараку.
Це були тяжкі часи, коли вирували численні епідемії інфекційних хвороб. Доводилося працювати по 14-16 годин на добу, надаючи допомогу хворим на тиф, холеру, віспу; виїжджали і в села Кременчуцького району, де не було інфекціоністів. Під час епідемії помер помічник Р.Каганової, теж лікар-інфекціоніст, і вся робота лягла на її плечі. Звичайно, все це не обійшлося без наслідків: після перенесених хвороб (тиф, холера, кір – останній дав ускладнення, що спричинило туберкульоз) Раїсу демобілізували.
В 1921 році Раїса Мойсеївна стала завідуючою інфекційним відділенням 1-ї міської лікарні (колишнього богоугодного закладу, земської лікарні; фотографії 1901 року можуть дати приблизне уявлення про тодішній вигляд корпусів лікарні). Крім того, була консультантом у міській поліклініці, у військовому шпиталі, викладала у медичному технікумі та вечірньому виробничому інституті – філіалі Харківського медінституту, виїжджала в села Галещину, Козельщину, Семенівку та ін., де також не було спеціалістів.
Під час Великої Вітчизняної війни довгих чотири роки Каганова працювала в лікарні м. Фергана Узбецької РСР, куди була евакуйована, - старшим ординатором, дитячим лікарем. Про цей час їй нагадували Почесна грамота Президії Верховної Ради Узбецької РСР, значок «Відміннику охорони здоров’я».
Повернувшись наприкінці 1945 року з евакуації, лікар Каганова знову очолила інфекційне відділення 1-ї міської лікарні, викладала в медичному училищі.
Раїса Мойсеївна мала особливий хист – гуртувати коло себе персонал відділення, для якого вона була прикладом.
За відданість професії, чуйність, материнське ставлення до пацієнтів Раїса Мойсеївна стала в Кременчуці майже легендарною особистістю.
За свою професійну і громадську діяльність депутат міської ради кількох скликань Раїса Мойсеївна Каганова була нагороджена орденом Леніна і багатьма медалями. Також їй було присвоєне звання «Заслужений лікар УРСР».
Лікар Каганова Р.М. прожила довге нелегке життя. Так склалося, що не мала власної сім’ї. Її домівкою і родиною було інфекційне відділення, якому вона віддала понад 50 років.
Найтяжчими стали її останні роки. Раїса Мойсеївна з сестрою жили у двокімнатній квартирі в Кременчуці по вул. Перемоги (колишня Б.Хмельницького) і як могли підтримували одна одну. Та от сестра Тетяна Мойсеївна, дитячий стоматолог, померла – і немічна старенька у віці під 90 років залишилася зовсім сама. Колишні колеги-лікарі прийняли правильне і шляхетне рішення – Раїсу Мойсеївну поклали у стаціонар міської лікарні, де бережно доглядали до останнього дня.
16 травня 1979 року вона пішла за обрій з почуттям виконаного обов’язку – адже все життя віддавала пацієнтам, особливо дітям.
Похована на Ревівському кладовищі в одній огорожі з сестрою. Скромний недоглянутий пам’ятничок з помилкою у прізвищі та двома датами ніяк не підкаже випадковому перехожому – хто ж була ця жінка?..
Одне з приміщень Першої міської лікарні, де працювала Р.М.Каганова, збереглося. Сумно, що ні на будинку, де жила лікар Каганова, ні на лікарні, де вона стільки років працювала, нема меморіальної дошки, яка б засвідчила, що Кременчук пам’ятає Раїсу Мойсеївну Каганову. Але, сподіваюся, це таки станеться.
Світла пам'ять Вам, Лікарю!
Ілюстрації з фондів міського архіву (№№ 1,5,8,9,12) та фондів музею. На фото 13 - Заслужені лікарі Кременчука і кандидати медичних наук (зліва направо): Нагайченко Б.І., Каганова Р.М., Дімара М.В., Федько В.Т., Диканський М.А., Шиндлер М.С.; на фото 14 – Заслужений лікар УРСР Каганова Р.М. саджає дерево на Алеї ветеранів праці на території 1 міської лікарні; на фото 15 – Свято «А у нас во дворе», друга справа – Р.М.Каганова, 1979 рік.
За матеріалами Кременчуцького краєзнавчого музею.
Следующая публикация
Нет комментариев