МИКОЛАЙ ЧАРНЕЦЬКИЙ
Як мовив колись християнський поет і філософ Григорій Сковорода: “Все минає, але не Бог і не любов”.
Кожна людина несе відповідальність за свій духовний вибір. Дорога християнина, на жаль, не завжди буває легкою. Духовне пізнання нерідко йде рука об руку з певними обмеженнями, жертовністю, передбачає всепрощення і любов до ближнього, навіть, коли він здається нам чистим недругом і супостатом; заперечує осуд, не схвалює нарікання в будь-якій життєвій ситуації. Звичайно, цього не легко і складно дотримуватись у буденних наших справах, бо ж ми все-таки звичайні люди, часто впадаємо в спокусу, гнів, грішимо у дрібницях і по-великому, зводимо собі кумирів, а потім гірко розчаровуємося в них, коли ці постаті не відповідають якимось нашим очікуванням.
Християнство вчить нас не ідеалізувати світ, а сприймати його різні прояви – добрі й не дуже – з любов’ю в душі. Бо коли ми будь-що прагнемо переробити його на свій штиб, забуваючи, що людина є тільки маленькою клітинкою єдиного організму, Всесвіту, і не зможе замінити Творця, шляхи якого нам незбагненні, то життя її незмірно ускладнюється. Починаються невдачі, хвороби, а коли людина уперто тримається своїх хибних поглядів, закінчується це фатально. Часточка не може керувати Цілим, а лише визнавати його закони і гармонійно слідувати їм.
Головні засади християнства – це любов до Бога і до ближнього, терпіння, всепрощення, доброчинство, піклування про старших, шанування Матері-Церкви. Віра вчить нас сходити нагору й не дає скотитися в провалля.
Скарб Церкви – нові блаженні
27 червня 2001 року Святійший Отець Іван Павло ІІ під час свого пасторського візиту в Україну проголосив слугу Божого єпископа Миколая Чарнецького блаженним разом з іншими 27 мучениками УГКЦ.
Дні пам’яті нових українських блаженних за постановою апостольської влади Святійшого Отця тепер святкуватимуться щороку згідно з чином, що визначений статутом, а саме:
Миколая Чарнецького і 24 співмучеників – 27 червня;
Омеляна Ковча – 27 червня;
Теодора Ромжі – 1 листопада;
Йосафати Гордашевської – 20 листопада.
Страдницький шлях життя єпископа Миколи Чарнецького
Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона,
завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний;
так з передвіку було і так воно буде довіку,
поки житимуть люди і поки ростимуть терни.
Леся УКРАЇНКА
Блаженний Миколай Чарнецький є ісповідником, мучеником і чудотворцем одночасно. Він перейшов тернову дорогу життя єпископа, сповідника християнської віри, тому не дивно, що сьогодні маємо на його могилі такі численні чуда оздоровлення хворих і, можна навіть сказати, – воскресіння мертвих: духовно мертвих, які приходять туди з тяжкими недугами серця і зазнають невидимих опіки та ласки, посередництва цього праведного в’язня Христа, який усе своє життя присвятив невтомній праці й любові до Ісуса.
Миколай Чарнецький народився 14 грудня 1884 року в західноукраїнському селі Семаківці у простій та побожній багатодітній селянській сім’ї Олександра й Парасковії. Із дев’яти дітей Миколай був найстаршим. Початкову й середню освіту здобув у с.Товмач, після чого вступив до гімназії св. Миколая у Станіславі (Івано-Франківськ).
Покликання Чарнецького до духовного стану визрівало з дитинства, тому юнак заявив про бажання присвятити себе Богові як священик. У 1903 році владика Григорій Хомишин відсилає Миколая на навчання до Рима. Під короткого візиту в Україну кир Григорій Хомишин 2 жовня 1909 року рукоположив Миколая Чарнецького на священика. Після цього о.Миколай знову повернувся до Рима, де невдовзі здобув ступінь доктора богослов’я.
Восени 1910 року о. Чарнецький приїхав до Станіславова і став професором філософії та догматичного бослов’я в місцевій семинарії, водночас виконуючи обов’язки духівника у тому ж закладі. Під час Першої світової війни він зазнав дуже багато небезпек, але, маючи великі патріотичні пориви, наш отець все-таки старався віддано служити ідеї спасіння душ і йшов у ті села Станіславщини, де не було душпастирів, де панував тиф, холера та інші недуги. Та коли хвороба не обминула його, Боже Провидіння, бажаючи мати отця на майбутнє як апостола і провідника душ, підняло його з ложа немочі і він продовжив свою місію.
Отець Миколай був дуже сильною особистістю і в боротьбі за віру старався максимально посвячувати себе тому, щоб відстоювати істину, правду Христової науки. Господь був йому підтримкою в моменти найтяжчих випробувань у тюрмах, таборах, засланні.
Бажання самозреченого служіння Господеві спонукало о. Чарнецького вступити до монастиря оо. Редемптористів, харизмою яких є співвідкуплення разом з Ісусом Христом. Слово “редемптор” означає відкупитель”, тобто кожен редемпторист повинен максимально намагатись співпрацювати з Божою ласкою задля порятунку людських душ. Тому о. Миколай вибрав для себе цей чин – чин Найсвятішого Ізбавителя і вступив у жовтні 1919 року до новіціяту оо.Редемптористів на Збоїсках (Львів), а через рік, 16 жовтня 1920 року, склав свої перші монаші обіти, щоб його служіння Богові було цілковитим.
Прагнучи працювати задля єднання християн і навернення духовно занедбаних людей, у 1926 році оо. Редемптористи Львівської провінції ЧНІ відкривають у місті Ковелі на Волині свій місійний осередок. Як ревного місіонера туди послали о.Чарнецького. Невдовзі він здобув велику пошану серед місцевих жителів і навіть серед православного духовенства. Відкривши монастир і церкву в Ковелі, о.Миколай докладає всіх зусиль, щоб дотримуватися чистоти Східного обряду в Літургії. Зауваживши таку ревну працю ієромонаха Миколая Чарнецького ЧНІ, Папа Пій ХІ у 1931 році призначив його титулярним єпископом Лебедським і Апостольським Візитатором для українців-католиків Волині та Полісся. На тих землях Чарнецький трудився майже 14 років: спочатку як місіонер, а пізніше як єписком.
Перший український владика-редемпторист зазнавав переслідувань від самого початку своєї діяльності. Під час радянської окупації Західної України у 1939 році оо. Редемптористів, а разом з ними й кира Миколая, вигнали з Волині. Владика Чарнецький оселився у Львові у монастирі на вул. Зибликевича (тепер І.Франка).
Після відновлення діяльності Львівської Богословської Академії у 1941 році кир Миколай став одним з її професорів: він викладав деякі філософські дисципліни, психологію та моральне богослов’я. За його спокійну вдачу, що спиралась на міцну та непохитну віру в Боже Провидіння, глибоку покору та молитовний дух студенти вважали владику за святого. Як вони самі стверджували, кир Чарнецький був для них найкращим взірцем монаха й людини взагалі.
Коли радянські війська вдруге зайняли Галичину в 1944 році, почалась довга і тяжка Хресна дорога владики Чарнецького. 11 квітня 1945 року близько 23 години Миколая Чаронецького заарештували. Його тримали у в’язниці НКВС на вул. Лонцького і жахливо над ним знущалися: будили серед ночі, допитували, били. Згодом владику відвезли до Києва, де він провів цілий рік у знущаннях, аж поки його справу не розлянули в суді. Нарешті оголосили вирок: як “агентові Ватикану” – 10 років посиленого режиму. Спочатку владику Чарнецького разом з митрополитом Сліпим відіслали до сибірського містечка Маріїнська Кемеровської обл., а пізніше його часто переводили з одного табору в інший.
Згідно з достовірними джерелами, за час свого ув’язнення ( від арешту у квітні 1945 року до звільнення у 1956 році) єпископ Чаронецький відбув 600 годин допитів і катувань, побував у 30 різних в’язницях і таборах примусової праці. Незважаючи на фізичні й душевні страждання, владика завжди знаходив слово потіхи для співв’язня, духовно підтримував їх, кожного знав на ім’я. Не дивно, що до єпископа Чарнецького завжди горнулися нещасні, бо тільки в нього знаходили розраду.
Розуміння владикою того, що він живе для Христа, полегшувало його терпіння. Перебуваючи на тяжкій роболті в сибірських концтаборах майже 12 років і захворівши там, владика не журився, ніколи не нарікав, а завжди дякував Богові. Бо розумів, для чого нам дане життя – щоб здобути щасливу вічність. Ревність владики у спасінні людських душ була його невід’ємною чеснотою. Він не боявся служити Літургію навіть на засланні, де також сповідав і причащав християн-католиків. Владику перевозили з однієї камери в іншу, і часто траплялося так, що в камері були люди, котрі чекали смерті. І наш мученик сповідав їх, причащав, маючи завжди при собі найсвятіші Тайни.
У ті жахливі роки, проведені киром Миколаєм у тюрмах і таборах, він зазнав на собі побоїв і різного роду знущань. Але часто бувало так, що навіть самі кати наверталися, бо бачили лагідність ревного апостола і терпіння мужа, який ніколи не нарікав і лише дякував за катування на допитах. Одного разу, коли його хотів ударити один з емгебістів, раптове світло опромінило кімнату, де проходив допит. Через якийсь час цей більшовицький опричник розказував, що він хотів його вдарити, але не міг, бо дуже сильне світло сяяло, і його руки не піднімались. Бо то був Покров Пресвятої Діви Марії, до котрої владика ревно молився.
Останні роки свого ув’язнення кир Миколай провів у тюремному шпиталі в Мордовії. У 1956 році стан здоров’я владики настільки погіршився, що лікарі не давали надії на життя (йому вже навіть пошили одяг, у якому ховали в’язнів. Табірне керівництво вважало Чарнецького за безнадійного хворого, тому вирішило відіслати його до Львова, щоб ніхто не зміг звинуватити радянську владу у смерті єпископа.
Спогад ієромонаха-студита Василя Вороновського про Владику Миколая Чарнецького
“Коли я вперше зайшов до владики Чарнецького, він підмітав хату. Я хотів узяти цю роботу на себе. Але він відповів мені, що я – гість, і не дав мені цього зробити.
Я мав деякі теологічні студії у кир Миколая, і він опитував мене за викладами.
На Благовіщення 1959 року єпископ Чарнецький мав святити мене. Я приїхав у цей час, а тут люди якраз ідуть з похорону владики.
Кир Миколай розповідав про священиків, які підписали православ’я. Вони приходили до нього на сповідь і каялись, знову навертались до своєї Церкви-Матері. За словами владики Миколая, він сам прийняв назад до Католицької Церкви 280-300 священиків.
Якось до єпископа Чарнецького прийшли войовничі атеїсти і почали доводити йому, що Церква і священики обманюють людей, що Бога немає тощо. Кир Миколай спокійно вислухав їх і сказав:
- Гаразд, якщо ви приносите якийсь подарунок, то що ви з тим подарунком зробите, коли та людине не захоче прийняти його?
- Забираємо назад.
- Так само ті всі слова, що ви казали проти Бога і Церкви, візьміть собі назад.
Владика не обурювася, відповів безбожникам спокійно, без злоби, як міг це вчинити тільки святий.
Те, що люди ходять на могилу єпископа Чарнецького і просять ласк у Господа за його посередництвом, то він того гідний. Ще за життя владики я мав його за святого. Він був дуже побожною людиною, ніколи не мав нервових зривів, не гнівався, не ображався, ніщо не могло вивести його з душевної рівноваги. Я тішуся, що знав владику, гадаю, Церква його скоро проголосить святим.”
Зцілені свідчать.
Дорога до блаженного владики Миколая Чарнецького завжди стоптана сотнями людських ніг. Чимало людей зцілились і навернулись до Бога на могилі спочилого праведника. Зібрані свідоцтва оздоровлення християн є лише малою дещицею тих великих ласк, що зсилає Господь за молитвами на могилі блаженного єпископа Миколая Чарнецького.
Микола-Роман Андрухів, львів’янин, пенсіонер, інв. 2-ї групи після трьох інфарктів: – Я ходжу сюди, на гріб, майже щодня і разом з іншими християнами щиро відмовляю молитву, бо, як сказано Господом Ісусом Христом: “Де двоє або троє зібрані в моє Ім’я – там Я серед вас”. Для зцілення потрібні дуже сильні віра і молитва. Коли я вперше щиро помолився до владики Миколая, то ніби знову на світ народився – більмо з очей зійшло, мені вже не потрібен нітрогліцерин та інше.
Коли я прийшов додому, жінка здивувалась, як я скоро оздоровився. Святий Миколай Чарнецький наділений такою благодаттю через господа, що проти нього не встоїть жодна зла сила. Я був на Півночі, в Тюменьській області, і там виконував тяжку роботу, але з молитвою, мене ніби на крилах носило. Головне – завжди перебувати у ревній і щирій молитві. Серед ночі встану – молитва, де б я не був – завжди в молитві, а особливо о третій годині дня, коли Ісус віддав своє життя.”
Олена Головацька, 1940 р.н., м.Чернігів: – Уперше ми прийшли на могилу владики Миколая Чорнецького 17 березня 1997 року, коли у моєї приятельки захворіла подруга Катерина. Їй зробили операцію і занесли інфекцію. Вона лежала під крапельницею у Тернополі в лікарні. Ми молились на могилі за неї і за здоров’я мого брата Івана, якому гнила п’ята. Йому дали першу групу інвалідності й він ходив на милицях. Також моя кума Ганна Гоголь з с. Головчинці сказала, що її дочка дуже хвора від жовтня 1996 р. (запалення сідничного нерва, всихалась нога). Я дала їй землі з гробу і ще раз повторила молитви за їхнє здоров’я на могилі владики Миколая на Благовіщення 1997 року, а 11 квітня відмовили парастас на гробі владики Миколая Чарнецького. І коли я приїхала в с.Головчинці, мене всі родичі дуже радо зустріли, бо їхня Оксана вже 12 квітня несла відро води. Нога повністю перестала боліти. А 15 квітня, коли я приїхала до свого брата в Тернопіль, то побачила, що сталося чудо-оздоровлення його ноги – рана повністю загоїлась.
А нашу подругу Катерину після тяжкої операції через 10 днів виписали з лікарні, хоча до цього медики не вірили в її одужання.
Галина-Марія Чайківська (Жубрид) з м. Філадельфії (США): – Я приїхала до Львова майже рік тому. Затрималась тут, бо вивихнула собі ногу. І, як довершення усього лиха, на Великдень мене побив колишній чоловік.
Про владику Чарнецького я дізналася випадково в церкві св. Андрія у Львові від пана, який дав мені його образок. Тоді я висповідалась і причастилась. Після сповіді я прийшла життєрадісна і весела.
Коли я вперше прийшла на могилу єпископа Чарнецького, то була дуже хворою: боліла нога, щока сильно розпухла від удару чоловіка. Я приклала землю до хворого місця і відмовила сто разів молитву кира Чарнецького: “Господи, ми, грішні, каємось і просимо: помилуй нас, грішних!”
Увечері перед сном я помолилась про поміч до владики Миколая, насипала землю під подушку і на голову і після того спала, мов убита. Прокинулась о 7 годині як новонароджена, ніби воскресла. Нога вже не болить, я можу ходити, навіть бігати по сходах! Пухлина на обличчі від удару зменшилась.
Найголовніше – це усвідомлення того, що життя нам дане не для марнування його за власною волею. Ми повинні служити Богові, виконувати його святу волю, жертвувати Йому своє життя в любові й служінні ближнім.
Здоров’я є наслідком праведного життя, а коли маємо хворобу, треба її приймати від Господа з вдячністю.
Надія Котовська, с. Сапогів, Борщівського району на Тернопільщині: – Я із синочком Володимиром їздила на могилу єпископа Миколая Чарнецького. Володя захворів, закидав голівку назад. Першу чверть він не ходив до школи, пролежав у лікарні 3 місяці, та нічого не допомогло. Ми їздили на Личаківський цвинтар і щиро молилися на могилі кир Миколая. І сталося чудо! Повернулися додому і до сьогодні хвороба не нагадує про себе. Хлопчик здоровий і ходить до школи. Ми всі віримо: чудо, що сталося, відбулося тільки завдяки молитвам за посередництвом до чудотворця Миколая Чарнецького.
Галина Козак, м. Львів: – У жовтні 1996 року в мами були напади печінки, ми молилися до о.Чарнецького, і болі припинилися. Також прикладали землю з гробу владики до зболеного місця. Ми дякуємо владиці Миколаєві Чарнецькому, бо він доніс наші прохання до Престолу Всевишнього.
Сталося так, що наша родина мала виселитися з кооперативної квартири, бо підприємство, де працює батько, не перерахувало грошей. Ми всією родиною пішли на могилу владики, а наступного дня завод оплатив борг за нашу квартиру.
І – найбільше чудо! Півторарічна донька моєї сестри отруїлася “Панадолом”. Вводили крапельницю, але судинки тріскали, медики нічого не могли зробити. Її завезли в лікарню на вул. П.Орлика у Львові, але нічого не допомагало: дитина спухла так, що очей не було видно. Мої мама і тато були в лічниці, а я пішла до гробу до владики з твердою вірою у поміч. Поставила свічку і почала молитися. У той момент, коли я почала молитву, сестра у лікарні побачила, що опухлість на дитині щезла, дівчинка наче оживала, припинились блювання. Дитина просила їсти, їжа добре засвоювалась. Вона виздоровіла просто на очах протягом тижня. Після цього ми ходили на гріб ідякували владиці за це чудо-оздоровлення.
У тій палаті, де була донька моєї сестри, лежав хлопчик близько 2-х років. Він нічого не їв і не пив. Моя сестра мала землю з могили єпископа Чарнецького і дала мамі немічної дитини, щоб вона тою землею його перехрестила. На ранок хлопчик сів, почав бавитися, їсти. Радості не було меж. Незабаром дитинку виписали додому.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 4
:
Фамилия, имя, отчество: КРАСНОСЕЛЬСКИЙ ВАДИМ НИКОЛАЕВИЧ, БЕЛОУС СЕРГЕЙ ВЛАДИМИРОВИЧ, ВЫСОЦКИЙ ВЛАДИМИР СЕМЁНОВИЧ, БУРЛАКА ИГОРЬ АНДРЕЕВИЧ, ВОЛОСЯНЫЙ СЕРГЕЙ ПАВЛОВИЧ, МЕДВЕДЕВ СЕРГЕЙ ВИКТОРОВИЧ, ПИКАЛОВ ГЕОРГИЙ ЛЬВОВИЧ, НИКОЛАЕВ ОЛЕГ АЛЕКСАНДРОВИЧ
Адрес электронной почты: psp@president.gospmr.org, psp@president.gospmr.org, burlaka_ia@mail.ru, burlaka_ia@mail.ru, burlaka_ia@mail.ru, burlaka_ia@mail.ru, burlaka_ia@mail.ru, burlaka_ia@mail.ru
Телефон: +79031457256
Тип: обращение
Текст
ПУТИНУ ВЛАДИМИРУ ВЛАДИМИРОВИЧУ!!! ВЫ С ОФИЦИАЛЬНЫМ ВИЗИТОМ ПОСЕТИТЕ ПРИДНЕСТРОВСКУЮ МОЛДАВСКУЮ РЕСПУБЛИКУ. НА РАДОНЕ, КОГДА Я ТАМ РАБОТАЛ, ДИПЛОМ ЛТИ им. ЛЕНСОВЕТА(ПЕРВЫЙ УНИВЕРСИТЕТ РОССИИ!!!) ПРОСТО НЕ КОТИРУЕТСЯ. НА РАДОНЕ КОТИРУЮТСЯ ДИПЛОМЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНЫХ УЧИЛИЩ ПЕРЕСВЕТА И СЕРГИЕВО-ПОСАДСКИХ УНИВЕРСИТЕТОВ(ПРАВДА Я ИХ НЕ ЗНАЮ). ВЫ ХОТЯ БЫ НАВЕЛИ ПОРЯДОК В РОССИИ, ГДЕ НАЧАЛЬНИКАМИ СТАНОВЯТСЯ КУМОВЬЯ И РОДСТВЕННИКИ. ОДИН ВГИК В СЕРГИЕВОМ-ПОСАДЕ Я ЗНАЮ. БУРЛАКА ИГОРЬ АНДРЕ...ЕщёПрезиденту Российской Федерации
:
Фамилия, имя, отчество: КРАСНОСЕЛЬСКИЙ ВАДИМ НИКОЛАЕВИЧ, БЕЛОУС СЕРГЕЙ ВЛАДИМИРОВИЧ, ВЫСОЦКИЙ ВЛАДИМИР СЕМЁНОВИЧ, БУРЛАКА ИГОРЬ АНДРЕЕВИЧ, ВОЛОСЯНЫЙ СЕРГЕЙ ПАВЛОВИЧ, МЕДВЕДЕВ СЕРГЕЙ ВИКТОРОВИЧ, ПИКАЛОВ ГЕОРГИЙ ЛЬВОВИЧ, НИКОЛАЕВ ОЛЕГ АЛЕКСАНДРОВИЧ
Адрес электронной почты: psp@president.gospmr.org, psp@president.gospmr.org, burlaka_ia@mail.ru, burlaka_ia@mail.ru, burlaka_ia@mail.ru, burlaka_ia@mail.ru, burlaka_ia@mail.ru, burlaka_ia@mail.ru
Телефон: +79031457256
Тип: обращение
Текст
ПУТИНУ ВЛАДИМИРУ ВЛАДИМИРОВИЧУ!!! ВЫ С ОФИЦИАЛЬНЫМ ВИЗИТОМ ПОСЕТИТЕ ПРИДНЕСТРОВСКУЮ МОЛДАВСКУЮ РЕСПУБЛИКУ. НА РАДОНЕ, КОГДА Я ТАМ РАБОТАЛ, ДИПЛОМ ЛТИ им. ЛЕНСОВЕТА(ПЕРВЫЙ УНИВЕРСИТЕТ РОССИИ!!!) ПРОСТО НЕ КОТИРУЕТСЯ. НА РАДОНЕ КОТИРУЮТСЯ ДИПЛОМЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНЫХ УЧИЛИЩ ПЕРЕСВЕТА И СЕРГИЕВО-ПОСАДСКИХ УНИВЕРСИТЕТОВ(ПРАВДА Я ИХ НЕ ЗНАЮ). ВЫ ХОТЯ БЫ НАВЕЛИ ПОРЯДОК В РОССИИ, ГДЕ НАЧАЛЬНИКАМИ СТАНОВЯТСЯ КУМОВЬЯ И РОДСТВЕННИКИ. ОДИН ВГИК В СЕРГИЕВОМ-ПОСАДЕ Я ЗНАЮ. БУРЛАКА ИГОРЬ АНДРЕЕВИЧ ИЛИ ИГОРЬ С СЕРГИЯ ЛАВРЫ.
Отправлено: 14 декабря 2022 года, 04:26 https://ok.ru/zagorskyki/topic/155108902945657