Нікому так не болить ця червона доріжка, як нам,українцям.

Вона вистелилась кров'ю тисяч загиблих військових та мирних,
катованих в полоні й безвісти зниклих,
тих, хто не дочекався з війни своїх найдорожчих,
і тих, хто ще чекає, бо кожен день
того чекання ніби висотує оту кров.
Аплодисменти, обійми, рукостискання
з особою, чиї руки й душа в крові
людській, в чиєму серці немає й крихти людяності.
Й угоди з дияволом не сталося.
Що очікувано.
Нам болить. Та нам своє робить.
І триматися.
Заради пам'яті й крові, пролитої за нашу землю
кращими з кращих синів і доньок
нашого народу.