Предыдущая публикация
З Могильниці багато дітей вчилося в Теребовлянській гімназії-інтернат.
Ця школа б не була створена, якби не Михайло Васильович Михайлюк. У нього не було чужих дітей. За кожного з нас вболівав і підтримував. Майже щодня приходив до нас у гуртожиток на підйом, спостерігав, як ми перед їдальнею робимо зарядку, чи всі йдемо у формі на уроки. Він вмів вирішувати будь-якої складності конфлікти на користь учням. Вмів через багато років після випуску здивувати цитуванням старої листівки з Майдану 2004. Вмів любити дітей навіть тоді, коли треба було вибити по дупі. Він прожив велике життя і приручив не одне дике серце. Цієї п'ятниці кілька сотень людей прощалося з Директором. Діти осипали тюльпанами останню дорогу Михайлюка - від дому на цвинтар. Його ховали чотири священики різних конфесій. Бо любов об'єднує. Навіть не віриться, що такий згусток енергії міг емігрувати від нас на небо. І його скромну ледь помітну усмішку ми побачимо тепер лише на фотографіях. Дякую, що були моїм Директором, людиною, яка надихала рухатися вперед і жити красиво, мріяти і здійснювати всі свої бажання
Следующая публикация
Нет комментариев