Вона не змогла іннакше

От і весілля, про яке так мріяли закохані Володя та його чудова наречена Галя. Після нього вони збиралися в Ялту, бо дівчина дуже хотіла побачити море. Вони зустрічалися вже майже два роки. От і настав найщасливіший день в їх житті, коли напрочуд вродливі юнак і дівчина стануть на рушничок щастя. Але це буде в суботу, а то був тільки четвер. Володя, пробігаючи біля своєї мами, котру любив понад усе, поцілувавши її в щічку і по дорозі вхопивши пончика, побіг на роботу. Настрій у хлопця був пречудовий. Адже це була його остання зміна. Він погодився попрацювати за товариша, бо Юрко мав бути дружбою у нього на весіллі. Нічна зміна добігала до кінця. Ще лишилося якихось там дві годинки і можна буде йти відпочивати. Раптом погасло світло і почувся здалеку страшенний гуркіт і все.... Володя прийшов до тями на лікарняному ліжку і побачив радісні Галині очі. Спочатку посміхнувся, а потім, згадавши що сталось, лиш запитав, як довго він був у комі. Софія Петрівна зі сльозами на очах відповіла, що вже два дні до нього нікого не пускали і, нарешті, загубивши надію на те, що він виживе, дозволили увійти. Тут відчинилися двері і увійшов лікар. Він сказав, що то було чудо і що потрібно зробити необхідні обстеження, але поки нехай він відпочине. Хлопець знав, що ці випадки зазвичай закінчуються каліцтвом, тому, стиснувши губи, відвернувся до вікна. Зайшла медсестра, щоб вколоти йому заспокійливе. Галя з мамою на той час вийшли стривожені його емоційним станом. Коли медсестра вийшла з палати, то сказала, що Володя нікого не хотів бачити. Софія Петрівна заплакала, але Галя заспокоїла її, cказавши, що їх любов сильніша за будь-які біди і що вона переможе. Дівчина відіслала Софію Петрівну додому відпочити, а сама відчинила тихенько двері і, побачивши, що її коханий не спить, увійшла до палати, проте Володя навіть не ворухнувся. Кохана хотіла його приголубити, поцілувати, але марно, хлопець постійно дивився у вікно. Він сказав, що їх коханню прийшов кінець, бо нікому не потрбіен каліка, а Галя лиш гірко плакала.
Минуло три місяці. Володю виписали додому. Потім він проходив лікування в реабілітаціійному центрі в Саках. Галю не підпускав до себе. Приїхавши з курорту, почав палити, випивати. У Софії Петрівни на цьому грунті розвинулась стенокардія і вона злягла. Рідних у них в тому містечку не було. Всі подруги мами ще працювали і всі заклопотані своїми проблемами та сімейними турботами. Влаштували чергування по догляду за цією сім'єю. Одного разу зателефонувала одна з подруг, що у неї невідкладні справи і тому не зможе прийти. Софія Петрівна у розпачі зателефонувала і все розповіла Галі. Дівчина не знала реальної ситуації, бо Володя заборонив своїй мамі спілкуватися з нею.
Через півгодини до хлопця з тарілкою гарячого супу в кімнату зайшла його кохана. Він відвернув голову. Галя попросила хоч маму з хворим серцем пожаліти. Дівчина почала гірко плакати і Володю це розчулило. Хлопець притулив до себе кохану і почав її палко цілувати. Він попросив пробачення і пообіцяв, що вони більше ніколи не розлучатимуться до самої смерті. Через місяць священик обвінчав закоханих. Софії Петрівні, котра спостерігала за щасливими молодятами, стало краще і невдовзі вона вийшла на роботу.
Так минуло три роки. Молодята жили життям сповненим сенсу. Парафіяни храму того маленького шахтарського містечка майже кожної неділі і кожного свята бачили як важко підвозила на візку Галя свого коханого чоловіка. В гарну погоду вони полюбляли прогулюватися по древньому парку.
Минуло ще два роки. Володя помітив, що його дружина засмутилась. Він подумав, що молодій жінці набридло таке життя, проте сам вирішувати за неї не відважився. Одного літнього вечора вони сиділи у дворі і Володя запитав дружину про її смуток. Галя спочатку заперечувала, а потім призналась що причиною її печалі є бажання мати дитину. Жінка запитала,чи Володя не буде проти взяти з дитбудинку дитину. Чоловік навіть зрадів такій пропозиції. Довго вони сперечались про стать. Нарешті вирішили, що візмуть того, хто перший підійде до них.
Через три тижні були в церкві хрестини. Священик хрестив трирічного Сергійка. З тих пір Галі вже було легше возити у храм свого чоловіка, бо їй допомагав їх син.