Сьогодні цілий день в очах , в голові, в серці у мене — це фото…..

Пожежники несуть на руках тіло маленького хлопчика.
Йому б жити, бігати по кухні, просити ще мультик перед сном, вивчати літери й уявляти, ким він стане, коли виросте.
Але він просто спав і …..
Це сталося сьогодні вранці, у Києві.
Ракета влетіла в будинок, в дім, де жила дитина і його життя обірвалося в тиші, серед подушок і іграшок….
І хтось — дорослий чоловік — натиснув кнопку, виконав наказ…
Не демон, а людина , чийсь син, а може чийсь і батько.
Він убив дитину — й ліг спати спокійно…
Я — мама і я не можу це прийняти….
Не можу пояснити, чому в нашій країні діти вмирають уві сні.
Чому в нашому небі — залізо й смерть.
Чому ми, замість казок і поцілунків на ніч, виносимо дітей із завалених квартир.
Ні, я не прощу - НІКОЛИ!
Немає виправдань. Немає “просто наказу”.
Є тільки безвинна смерть — і бездонна, чорна порожнеча, яку вони лишають у серці матерів..
Ми будемо жити далі.
Ми вистоїмо.
Ми триматимемо одне одного.
Але ми ніколи не забудемо. І ніколи не пробачимо.
Це було в Києві - 31.07.2025р.
✍️Наталья Ібрагімова.