Цікавинка – Статут ОТГ.

Статут об’єднаної громади! Десь в якомусь куточку лежить, кажуть, що
оприлюднили. Взяти ознайомитися з ним неможливо. То копірувальна техніка
терміново зламалася, то світло відключили, то прийдіть через часок. Щоби сісти
і попрацювати зі Статутом, довелось його просто викрасти з того куточка, де
його виставили на оприлюднення. Зміст Статуту - то тема окрема. Назвати його
Статутом громади важко, скоріше йому підходить назва «Азм єсть царь і мої опричники». Але найцікавіше навіть не зміст, а
те, що оприлюднюється один документ, а
на затвердження депутатам пропонується зовсім інший. Ніхто не знає, як в
Кримінальному Кодексі називають такі вчинки? Здається «завідомо неправдива
інформація», «підлог документів». Ну а те, що Статут затверджується тільки
після того, як його прийме громада, то і говорити не варто. Мало того, як
сказала одна із депутатів : «Кому він нужен той Статут? Хто його читатиме?», а
на зауваженя: «Як?! А якщо там прописано, що завтра вам потрібно буде віддати
власну хату, сарай і землю?!». «То й віддам!» - погодилася народний обранець. А
разом з нею віддадуть свою власність і ті, хто довірив їй представляти свої
інтереси.
Тож, ніким не
прийнятий Статут, обов’язково
затвердиться більшістю голосів депутатів! В нашій раді по-іншому не буває! І носитиме Подорожнє (і всі інші, що увійшли
до об’єднання громади) назву «внутрішня
громада». Це визначення позбавляє нас будь яких юридичних прав, оскільки ні
в Конституції України, ні в Цивільному Кодексі, ні в інших законах права для
«внутрішніх громад» не передбачені, а Статут, розроблений головихою, гарантує
нам наприклад такі права (стаття 2.3.2): ми
маємо право споживати якісну питну воду; користуватися електроенергією,
користуватися транспортом і розгалудженими дорогами; у нас на вулицях і в
домівках повинно бути тихо ( прада не зрозуміло це право чи обов’язок), ми ще маємо право користуватися мобільним
зв’язком, навчатися,
користуватися власними закладами культури і освіти і маємо вільний доступ, щоб відпочити в лісі, на березі річки чи
ставка в межах угідь громади і таке подібне. Не зрозуміло тільки, чому в цьому Статуті не передбачено
право дихати, кохати, спати,
народжуватися і час від часу щось їсти.
Якщо ж без сарказму, то право фізичного тіла на існування представлено
в Статуті як права громадянина. Я
вивчила Статут і стверджую, що він не передбачений для громадян, він скоріше
для рабів. Недарма наскрізно, червоною лінією, протягується поняття, що громада
повинна запитати дозволу у Ради на місцеву ініціативу, на проведення зборів,
тощо. Ставши самостійною українською державою -
Україною ще в 1991 році, ми так і не перестали бути країною, де вся
влада належить радам, вірніше зомбі-депутатам, які власні інтереси до цього
часу плутають з інтересами громади.