Вона, виявляється, буває різних ступенів. А я незнала. Може, тому що ніколи по-справжньому не ненавиділа. Але тепер знаю.
Перший ступінь ненависті - гаряча. Гаряча ненависть - це твоя перша реакція. У нашому випадку перша реакція на війну. Перші вибухи. Перші ракети. Перші смерті. Перші полони. Перші убиті діти.
Гаряча ненависть робить тебе схожою на вулкан, з якого тече смертельно гаряча лава. Спопеляюча суміш зі страху, паніки, злості, ненависті, болю і сліз. Лава неконтрольована. Лава хаотично бризкає з тебе в різні сторони. Лава тече з самісінького серця, спалюючи все і всіх на своєму шляху.
Ти не розумієш, як це зупинити. Та й, чесно кажучи, і не хочеш. Тобі життєво необхідно, щоб ця лава вилетіла з тебе. Необхідно, щоб вижити. Вулкан всередині тебе ні на мить не засинає. І з кожною новиною вибухає ще дужче. Але слідом за ненавистю гарячою приходить ненависть другого ступеню - люта.
Люта ненависть, на відміну від гарячої, більше не спалює. Навпаки - вона стає твоєю опорою. Бо тільки тримаючись за неї ти можеш витримати усі ці братські могили з Бучі, закатованих в Мотижині і страшні кадри розбитого Ірпеня. Люта ненависть видається без рецепту. І досягає пікової точки буквально за мить.
Люта ненависть має типові симптоми: міцно стиснута щелепа, пульсуючі в голові прокльони і проблеми зі слізоспусканням. Також люта ненависть спричиняє отруєння. Ти буквально відчуваєш, як тебе нудить від кількості гніву і люті всередині.
Тобі хочеться вирвати їх. Хочеться змити. Але скільки б ти не тер, здирається тільки шкіра. А тілом без шкіри витримати весь цей жах просто неможливо. І аби не вмерти від інтоксикації лютою ненавистю ти свідомо міняєш її на ненависть наступного рівня - холодну.
Холодна ненависть - це третій, але не впевнена, що останній її рівень. Просто нині я перебуваю тут.
Холодна ненависть характеризується відсутністю сліз. Точніше наявністю в тобі
якогось невидимого резервуару, куди сльози збираються тижнями. Аби одного дня несподівано роз‘їсти метал самозбереження і витекти з нього до останньої краплини.
Холодна ненависть добре притуплює біль. Він перестає бути таким гострим. Але подібно свердлу день за днем методично вкручується в тебе все глибше і глибше.
Холодна ненависть настільки холодна, що приморожує всі твої рецептори. Ти ніби відчуваєш, а ніби ні. І в якийсь момент навіть сумніваєшся, а я взагалі живий? Але холодна ненависть - це єдиний спосіб зберегти себе, коли горе набуває промислових масштабів.
Я не знаю, який ступінь ненависті наступний. Мені здається, ненависть-бетон. Вона заливається прямо в серце, застигає каменем, і ти несеш її крізь роки. Вона більше не палить, не труїть, не морозить. Вона просто настільки важка, що не дає забути. Нічого. Ніколи. Ніде...
А взагалі-то я хотіла написати пост про любов. Але Одеса, Кременчук, Харків, Маріуполь… а далі все як а тумані.
Стоїмо, котики💙💛
✍Olena Pshenychna
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев