Про те, як по півроку не платили зарплати і картопля з оселедцем була за ласощі. Про отруту під назвою "Юпі", яку пили замість якісного лимонаду або соків, бо на якісне не було грошей. Та і не було його - якісного. Був шмурдяк під назвою "Амарето" зі смаком синільної кислоти, а ще "Інвайт", який був ще отруйнішим за "Юпі".
Про розгул бандитизму, "братків" в малинових піджаках, які не те що не ховалися, а підміняли собою владу; як "братки" серед білого дня просто на вулицях затягували до машин дівчат; про те, як розкрадалися заводи і колгоспи; про "барахолки", на яких півкраїни продавали останнє, що можна винести з дому, аби купити собі поїсти; про те, як матусі виряджали своїх доньок до Туреччини "на заробітки".
Даремна справа. Сизіфова праця. Вони того не пам`ятали і, вирячивши очі, слідом за телевізором та інтернетівськими ботами кричали про "баригу", цибулю та "піввареника". Хоча рівень життя пересічного українця тоді вже був набагато вищій, ніж в СРСР, за яким досі багато хто тужить.
Увесь той жах; увесь той шабаш безумства дуже нагадував секту "Білого братства", яку колись запустили чекісти саме в якості експерименту з керування масовою свідомістю. І методи були практично один до одного. Найстрашніше, що коли пророцтва тієї шахрайки не здійснилися, жетви психологічного експерименту все одно продовжували їй вірити й знаходили для неї масу виправдань. Або просто затикали вуха й кричали, що нічого не хочуть чути.
А тепер озирніться навколо. Маса жертв досі портрети бісером вишиває...
Павло Бондаренко
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев