Предыдущая публикация
про веселе
Звичайний хрест,скоріш за все, труба
На сорок дюймів,вже взялась іржею.
І над усим нахилена верба
Що вічно тужить мовчки за душею.
Звичайний запис,букви розпливлись
Неначе сльози,краплями висять.
Тут спить душа,обірвана колись,
Яку ніколи вже не воскресять.
Декілька цифр,розділені тире.
Між ними відстань довгої дороги.
Тут спить ще зовсім не старе
Чиєсь життя,нещасне і убоге.
В землю запхана гілочка бузку,
Засохлі квіти майже облетіли.
Розкисла грудка жовтого піску.
Та ящірки травою шурхотіли.
Це місце смутку,болі і тривог.
Остання пристань лодок,збитих в пару.
Самий граничний в світі епілог
За те,як жив та і за Божу кару.
Гогунець С
P.S.вірш про всих,не партесь
Следующая публикация
Нет комментариев