Предыдущая публикация
Зайшла в кімнату обійняти сина,
Побачила, як солодко він спить.
Для мене він завжди мала дитина,
Хоч з ліжка не мала нога висить.
Поправила я подушку синочку.
Поцілувавши, телефон взяла
І, тихо сівши в темному куточку,
Зніяковіла...погляд вразила ВОНА.
З екрану посміхалася красуня,
В очах блакитних молодість жила.
Я ледь комок тривоги проковтнула.
Чому вона в життя моє прийшла???
Ні з ким його не хочу я ділити.
Я не готова, він мій зміст життя.
Хіба хтось зможе так як я любити?
Хіба хтось стерпить, що терпіла я?
Я не могла оговтатись від болю,
І тихо по щоці текла сльоза.
Кусала губи, сердячись на долю.
Та пригадала,я ж така була.
Я встала, ковдру підгорнула,
Під подушку поклала телефон.
Вже на обличчі усмішка майнула,
Життя пробігло, як короткий сон...
Картинка за картинкою спливала,
І сердитись я бі
льше не могла.
Своє кохання перше пригадала.
Колись і я чужого сина увела...
В очах моіх світилося кохання,
До серця воно думку донесло -
Своя стежина в сина і свої бажання.
Я відпущу, бо так люблю його...
Следующая публикация
Комментарии 2