Предыдущая публикация
Проходить час, та рани не гояться,
І в пам'яті лишилися сліди.
Такий близький чомусь моєму серцю,
Хоч ти не мій, чужий тепер вже ти.
Проходить час..Брехня! Він не лікує.
І в тьмі людей шукатиму тебе.
Чомусь мені тебе бракує...
Ти відчуваєш брак, коли нема мене?
Вже більше року я тебе не бачу,
Хоч мрію про цю зустріч кожен день.
І раптом ідучи по вулиці - свідомість втрачу.
Коли по праву руку, поруч, буде твоя тінь.
Я зупинюсь на мить і ніжний подих в спину
Пронизить моє тіло до кісток.
Ти на руках триматимеш дитину,
Такі щасливі будете утрьох.
І з болем в серці, що блукує подих,
Я постараюся зробити хоч би крок.
І раптом, огортає мене сильний подив.
Моє ім'я проносить рідний голосок.
Ще більше біль стискає мої груди,
Мов вкопана стою і вся тремчу.
Я повернулася...О Боже! Люди!
Моїм ім'ям назвав свою дочку.
І сльози покотилися рікою,
Він підійшов до мене і сказав.
Ти все життя була зі мною..
А я дурак, цього не цінував...
Мар'яна Бабій
Следующая публикация
Комментарии 3