ХАЙ ЗАВЖДИ ЦВІТЕ ВЕРБА ТА Й ДОДОМУ ПОВЕРТА
Її висадили тут років 60 тому, якщо не більше, біля нинішньої зупинки маршруток «Сороківка». Малесеньке деревце швидко, на очах, міцніло, росло вгору і вшир. З ранньої весни вербиченька розпускала свої зелені коси. Згодом стала ошатною, розкішною, кучерявою. Саме вона, плакуча верба, проводжала багатьох моїх краян у далекі світи та першою низенько кланялася їм після повернення додому. Під нею щовечора на лавочці з дубових глиць збирала всіх сусідок на вечорниці шанована бабуся Силивета, яка прожила більше 90 років. А вдень тут йшла жвава торгівля: чи то яблуками, грушами, чи сливами, часником і в’язанками цибулі, опеньками, горіхами, малиною, квасолею… І покупці, і продавці завжди були задоволені. Не раз і не два чиясь недобра рука заносила над вербою сокиру. Але так і не скорилася вона тим, хто хотів її знищити. Як птах Фенікс, щоразу відроджувалася, наперекір усьому вижила і реально стала оберегом усієї округи.
Верба – то символ краси, безперервності життя. Ще для наших предків вона була священним деревом. Верба, як і калина, дуб чи тополя, чорнобривці та барвінок уособлюють красу нашої України, нашої землі.
Тож хай завжди цвіте верба та й додому поверта!
Комментарии 8
І грає сонце веселіше,
Верба найперша зацвітає,
І на землі стає світліше...(Н.Красоткіна)