плівка з місця мого дитинства. з вулиці, де я наступила на цвях та навчилась рибалити. де ми ганяли на веліках через поле у магазин за морозивом і маршрутка стояла так само в очікуванні пасажирів. в кімнаті дідуся все лежить так само: сорочка на дверцятах, календар на стіні та картина з Кримом.
ніби нічого не змінилося, а змінилося все. так тепло і сумно на душі, що аж трішки пробирає поплакати)
він любив тут розповідати завжди один і той самий вірш. сідав на стілець на заході сонця, палив та красномовно читав.
«мы лишь на миг приходим в этот мир,
где учимся любить и ненавидеть.
одно мгновенье длится жизни пир,
спешите жить, спешите видеть.»
і в правду.
думала, що написати під цими світлинами за тиждень, а проходить повз хлопець і каже «ну шо ти, Людмила Грибовна?»
колись можна написати книгу з його вигаданих комбінацій слів, кличок та назв різних предметів. Джессі в нас грязна попка, Беня - Бенсион Валєрйовіч, а я гриб)
так і живимо)))