Подяка вовчиці. Це все тривожно, що й казати, вірш повен гіркоти і слиз. Вовчиця добрра, чуйна мати, мені навіяла цей зміст. Були у неї вовченята, як дві краплиночки води, один із них побіг погратись і зовсім не чекав біди. Десь узялись мисливці кляті, не розумію і чому, попали в лапку вовченяті і болю завдали йому. І плаче вовченя маленьке, додому ніяк вже йти, почула плач вовчиця ненька і вовченя змогла знайти. І молиться вовчиця Богу, і сніг на вулиці іде І рана в сина ой глибока, вона пішла з ним до людей. Дитя на ганку положила і не далеко відійшла, десь узялася жінка мила і вовченя до рук взяла. Його із місяць лікувала, йому померти не дала, щодня з ним гучно розмовляла, вовчиця чула