Предыдущая публикация
Минуло 6 років,як в світ я подалась,
залишивши вдома родину,сім"ю,
лише на 2 роки тоді від"їзджала,
не знала,чи зможу здолать чужину.
Усе незнайоме:країна і мова,
усе тут чуже і закони свої...
та,я приживалась,училась,..молилась
змінилось б життя в Україні моїй...
Хотіла я грошей собі заробити,
щоб трохи покращити своє життя,
хотіла хоч трошки дітей я підтримать
й назад повернутись до свого буття...
Та,ні,я не можу вже цього зробити,
бо там,в Україні,мене вже нема,
не хоче наш уряд для нас щось зробити,
щоб ми повернулись до свого житла...
Ми там НЕ ПОТРІБНІ...СТАРІ в свої роки,
роботу не можемо вдома знайти,
на пенсію також(бо ще МОЛОДІ МИ),
в свої-55,ми не можем піти...
То що ж тут робити,себе запитаю?
чи зможу ще довго у світі буть цім?
Чи мушу іти так,як є,аж до краю,
допоки здоров*я дозволить мені?
Напевне так треба,змиритись і здатись,
"баданткою" бути,щодень в заперті
і дякувать Богу,що маю зарплату
й що я ТУТ потрібна,на цій ЧУЖИНІ...
С. М. В. 06.10.2017.
Следующая публикация
Нет комментариев