парафраз
однойменної вірменської казки
Двоє діток йдуть все дальше.
Сонце палить, трава в'яне.
Степ навколо ні тіньочку,
ні струмочка, ні ставочка.
Мануш старшою була,
краще трималася вона.
Вміла терпіти, але йшла б,
якби братик не охляв.
Ідуть, ідуть, глядь- блищить!
-Сестричко- джан, вода-дивись!
Слід глибокий, там вода!
Вип'ю я водичку там?
-Ні, то, брате, слід корови,
вип'єш- і бичечком станеш!
Ще потерпимо ми трохи,
джерельце, надіюся, знайдем.
Сиріт двоє йдуть все дальше.
Сонце палить, трава в'яне.
Степ навколо, ні тіньочку,
ні струмочка, ні ставочка.
Ідуть, ідуть...глядь- щось блищить!
Слід глибокий, там вода!
-Сестричко- джан, вода, дивись!
Вип'ю я водичку там?
-Ні, слід то, братику, коня!
Вип'єш- вмить лошатком станеш !
Давай потерпимо злегка,
джерельце скоро знАйдем!
Двоє діток йдуть все дальше.
Сонце палить, трава в'яне.
Степ навколо, ні тіньочку,
ні струмочка, ні ставочка.
Йдуть, ідуть і бачать двоє
слідок трішечки з водою.
Терпіти братик більш не може:
черпнув потай він рукою.
-А де ж мій братик? Тільки ж був?
Тепер маленький баранець
зиркнув з жалю на сестру,
блеючи побіг вперед.
Бідна Мануш ! Як дальше йти?
За нею баранець біжить.
Ламає руки, вся в сльозах.
Горе й страх в її очах.
Двоє степом ідуть все дальше
Баранчик йде, Мануш плаче.
Сонце палить, трава в'яне,
Сумно- ні душі не має.
Мучить голод їх і спека.
Відпочити б їм пора!
Ось, нарешті, ліс, дерева,
і джерело, і вода!
Втамували спрагу досить,
можна відпочити трохи.
Братик скуштував травичку.
а на дереві сестричка.
Вже під вечір, порожній ліс.
Раптом - тупіт, іржання, сміх
Напоїти слуги до струмка
царського привели коня.
Та щось лякає тут коня,
той за'ржав , на дибки встав.
Глядь у воду! А там дівчина!
Обличчя дівчини відбиток
Вгору глянули -а там!
Красуня, світла, як зоря!
Сидить між гілками одна,
очима блима, як сова..
Чудес багато на землі !
Всі дивуються в душі.
-Прийшла звідки, взагалі?
Сидиш на дереві в тиші.
Хто ти? Привід чи людина?
Якщо привід, згинь чи зникни!
А людина - дерево залиш!
Тобі кращий маєм пристань!
-Хто ти? Звідки? Неясно нам,
як опинилась серед нас?
Яке горе , що бракує?
Небезпечно ж в лісі дуже!
-Привело сирітство нас сюди,
в лісну дику для нас глуш,
-відповідає слугам вниз
скромна дівчина Мануш
- В нас ні даху, ані рідних
на землі не має цій.
Перечекати хочу нічку
тут на дереві я цім.
Палац. Скрізь золото, алмаз...
Привели сиріт в покої.
Красуне, хто ти? - до неї цар.
Баранець чому з тобою?
Розповіла Мануш про все,
що написав я вам уже.
Царю зичимо здоров'я,
чимсь щоб допоміг сиротам!
Поки слухав- покохав,
за дружину Мануш взяв.
Медовий місяць у царя,
місяць теж народ гуляв.
Живе Мануш безтурботно,
нема відмови їй ні в чому.
Брат-баранчик де завгодно
пасеться, де захоче.
В палаці жила дівка стара,
заздрісна і зла. Злодійку ту
якось заздрість чорна взяла,
що всі люблять сироту.
До цариці йде стара,
коли та була сама:
-Підемо, душенька моя,
заведу тебе в озерце
і поплаваєш гарненько!
До води веде царицю
в глибину кидає нишком.
Одягнувши в Мануш одяг,
в покої посилає дочку
до царя , немов дружину.
Під платком не взнать особи,
шельма до палацу входить.
Цар дружиною вважає,
вінець царський надіває.
Що з баранчиком таке?
Ніяк додому він не йде.
Мекає, біжить кругами,
знов на берег, щось шукає.
Що з баранчиком робити?
Ні додому, ні зловити.
Про пакість думає стара-
проф каналія- лиса
Дочку хворою зробила,
її в ліжко положила.
Ось несуть їй страви різні,
просять-молять трохи з'їсти.
Крутить носом вона, звісно,
баранину лиш хочу їсти !
Мануш, Мануш, це твій брат!
Братів сестри не їдять?!
Веде шахрайка далі гру:
Подайте те, що я кажу!
Кричить: -Гину, я помру!..
Біжить тут писар у палац.
Страшний цар пише наказ:
Багаття спішно розпалити.
Ножі гарно наточити
Баранця терміново вбити,
з нього шашличок зробити.
Подать цариці прямо в ліжко,
щоб одужала скоріше..
І з таємною тугою
цар блукав тут над водою:
-Ну як? Ну як вона могла?
Невже Мануш така зла?"
Сумують скелі всі підряд.
Плаче наш баранчик-брат,
метається біля води,
людською мовою кричить:
Сестричко-джан! Сестричко-джан!
Дрова горять, звучить набат!
Ножі блищать, дзвенить набат!
Сестричко-джан! Сестричко-джан!
Страждаю тут, а ти десь там!
Я винний, сестричко моя!
Врятуй , джан, надія моя!
Цар почув мольбу баранця
був здивований нестямно.
І голос чутно з глибини,
знайомий, смутний і глухий:
Мій братик-джан! Мій братик-джан!
Я люблю тебе, мій джан.
Розлучили, горе в нас.
Баранчик мій, мій братик-джан!
Томлюся в озері на дні,
у темряві на глибині.
Не видно мені дня
і не бачу тебе я.
Зла ошуканка в палаці,
її рук всі чорні справи.
Жахливий, братику, обман!
Баранчик мій, мій братик-джан!
Цар почув- скоріш в палац,
зриває покрив з кралі враз,
Від подиву лунає стон.
Обман! Хто сів на царський трон?
Рибаки, з неводом сюди!
Дістаньте Мануш, із води!
Дві змії: стару і дочку
закрити щільно в бочку,
на дно їх кинути у море!
Народ лікує, цар танцює
Ніхто в царстві не працює.
Дістали Мануш, вже жива,
в палац царівною зайшла.
А хто же поруч, гарний хлопець!
На баранчика не схожий.
Сестра і брат дуже раділи,
бо злющі чари вже не діють.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Нет комментариев