Колись давно, було це, чи наснилось,

Але легенда до менЕ дійшла,
Що Брехня з Правдою у світі стрілись
Й Брехня розмову перша почала:
- Поглянь, погода гарна, як і вчора,
І сонечко промінням виграє..
- І справді, - Правда, глянувши угору,
Чуть платтячко поправила своє.
Довгенько йшли, про всяке розмовляли,
Аж раптом до колодязя дійшли,
В якому люди іноді купались,
Як влітку дні гарячими були.
Брехня водички зачерпнула в кружку,
Собі на руки й ноги полила:
- Давай і ми скупаємось, подружко,
Щоб трішки втома геть від нас пішла.
Правда у воду рученьку вмокнула,
Водичка й справді чарівна була,
Й за мить в колодязь вдвох вони пірнули,
Без сорому, роздівшись догола.
-Вийду на сонечко, - Брехня сказала,
- Я змерзла і боюся, що втону -.
Сама ж у Правди плаття її вкрала
Й втекла, сховавшись за якусь стіну.
Металась Правда голою по світу,
Душили сльози, в горлі гіркота.
А світ сміявся, ніде правди діти,
Цькував її, як гончаки кота.
Щоб сором від пюдей свій затулити,
Втекти подалі від брехні і зла,
Прийняла рішення себе втопити,
Бо більше жити так вже не могла.
Вернулась до колодязя старого,
( Плаття Брехні там більше не було),
Останній раз оглянулась навколо
І кинулась від відчаю на дно.
Світом з тих пір Брехня тепер гуляє,
В одежі Правди, з сміхом на вустах.
Голої Правди більше світ не знає,
Щодня Брехня у світу на очах.
І хоч щодня розширюються межі
Людського всеосяжного знання,
Правду у світі судять по одежі,
Яку на себе натягла Брехня.