Коли закінчиться війна
Я розцілую всі ікони.
Присяду в хаті край вікна
І буду чуть церковні дзвони.
І буду гладити лице.
Сльоза покотиться - піймаю.
І кожен клаптик чебрецем
В душі своїй повистеляю.
І я наплачусь досхочу.
Сльозами вмию всі могили.
Зварю відвар із перстачу
І вип"ю келишок для сили.
І вип"ю другий щоб від ран
Не залишилося і сліду.
Наллю наливки повний збан
І понесу її сусіду.
Ми будемо удвох мовчать.
Хміліти разом й тверезіти.
Ми будем пошепки кричать
І в небо кидать жовті квіти.
І сині айстри розцвітуть
На полі битви під Херсоном.
Червоні маки проростуть
Під Києвом над збитим дроном.
Коли закінчиться... Коли...
Усі говорять, що нескоро.
Але готую я столи
І промовляю - скоро,
Вродливу, вбрану в полики,
Тебе сьогодні знову розпинали.
Безжально тіло рвали на шматки,
А ти молитву пошепки читала.
Сирени звук нам душу роздирав.
Сьогодні рано-вранці й серед ночі.
За твоїм болем світ весь споглядав,
Долонею прикривши свої очі.
Тулилося до мами немовля.
У чому, розкажіть, його провина?
З-під ніг кудись котилася земля,
Коли хтось з найрідніших в час цей гинув.
Серед зими - без світла і тепла.
В гірких сльозах поранена країна.
Боролася відважно проти зла.
Кувала перемогу на руїнах.
/Ольга Дриль/