Моя задихана коридо,
Мій колізейний чорний дню,
Твої дива ридають ридма,
Бо з них злагоджують меню.
Їх на руках навчать ходити
І танцювати на шнурку -
В догоду хтивим ерудитам,
Юрбі цинічній до смаку,
Яка хвилюється у норму:
То драматично позіха,
То грима в стелю бутафорно
Своїм премудрим: "Ха-ха-ха!".
Мій чорний дню, мій Колізею,
На грані тьми і пустоти...
Чи, може, совість до музею,
Поки не пізно, віднести?!
Бо то таке вже архидревнє,
Як і пергамент, і соха,
Тоді б і я зумів, напевне,
Зректи премудре: "Ха-ха-ха!"
Рядочком кожним і абзацом,
І кожним всміхненим кліше
Кричать газети про ерзаци -
Ерзаци душ з пап'є-маше.
З трибуни хтось волає
б'ю крилами хмари аж пір'я летить,
а мало б звучати літо.
здається, ще хвиля здається, ще мить,
і можна буде злетіти.
вже скинув баласти, вагу й номери
мобільних вампірів і п'явок,
та все не пускає до вищої гри
деталей дрібних диявол.
о, ти, що співаєш мені з вишини,
кинь блюз і мінор, і щем
і небо в дієзах для нас відчини
скрипічним своїм ключем
Іздрик Ю. Р.