Предыдущая публикация
"Я люблю тебя" что жэ еще
Я могу в етот вечер сказать.
Ведь вчера еще звал ты родной,
а сегодня уж хочеш забыть.
Мне казалось, что любиш меня,
никогда неоставиш, не бросиш
Что всегда будеш рядом со мной,
каждый миг, дажэ в бури и грозы.
Несмогла я поверить и в то,
что подруги мои говорили-
"Для него ето только игра,
и любить его не научили."
Уж теперь то я все поняла,
почему мы с тобою так часто.
ссорились по путякам,
ведь все ж ето было напрасно.
И как всегда. ты в тот же миг
к моей подруге мчался
И ей ты с наглостью своей.
что сильно любиш клялся...
Потом ты снова приходил,
просил прощенья, я прощала
Быть может дурой я была,
ну что ж поделать прогадала.
Любя не видела как часто
обманывал и насмехался,
ты надо мною без причины,
но уж терпеть нет больше силы.
Поверь, мне будет трудно все жэ,
тебя я точно позабуду.
Кленусь, что больше уж не буду,
тебя тревожить без причины
Краснеть не буду и стеснятся
тебя я встретившы случайно,
а с гордостью своею смело
тебе я буду улыбатся.
Постой.еще сказать забыла
прости, за то что я любила.
И может быть своей любовью
любить другую запретила.
Быть может ты когда то летом
меня вернуть себе захочеш,
то знай же ты,что я навеки,
теперь уже твоей не буду!!!
Следующая публикация
Комментарии 30
К чему слова, они пусты
Ненужно даже оправданий,
Разбиты все мои мечты,
Не оправдали они ожиданий.
Искала я с кем можно жить,
Кому довериться душою,
Теперь охота волком выть,
Лиш от тебя я это скрою.
Тебе была я вовсе не нужна,
Не нужны мои чувства, откровения,
И вот осталась я совсем одна,
И не почувствую твои прикосновения.
Уходиш от меня, так уходи,
Но лиш назад, прошу, не озирайся,
И смоют все твои следы дожди,
Скажу тебе я вслед: „Не возвращайся.”
Взяла бокал, в него вина налив,
И капли ни одной я не пролила,
Спросив себя, вина чуть пригубив:
„Разве с тобою счастлива я была?”
У тебе вже своє життя, у мене своє,
Ми розійшлись, уже не разом і не двоє,
З тобою гіркоту в житті лише пізнали,
А почуття у глибині душі ми поховали.
Уже чужі, уже між нами порожнеча,
Лиш не спасе від себе самого нас втеча,
Що було поміж нами – це не забути,
Та тільки і назад, на жаль, не повернути.
Не повернути все, а так хотілось,
Життя по-іншому можливо закрутилось,
І помилок тоді би менше допустили,
Підводні камні стороною б обходили.
Але лишилася історія між мною і тобою
І кулаками вже не машуть після бою,
Фортуна просто повернулась задом,
Лишила нас десь поміж пеклом й раєм.
Від мене ідеш ти, не смію тримати
Хоча безперечно буду сумувати,
Не вирву із памяті, цього не смію,
Таке забувати, на жаль, я не вмію.
Як можу забути ці карії очі,
Що спать не дають посеред ночі,
Так ніби вогнем вони обпікають,
Неначе магнітом тебе притягають.
Як можу забути цю усмішку щиру,
Відкриту і добру, чарівну і милу,
І рук твоїх дотик не можу забути,
Хоча би ще мить в обіймах побути.
Але все в минулому, спогад лишився,
Та тільки у виборі ти помилився,
Для тебе одна я у цілому світі,
Ти це зрозумієш саме тої миті,
Як сотню доріг ти долі проложиш,
Та лиш на 101 без мене не зможеш.
Я українка, я цим пишаюся
І відверто у цьому признаюся,
Що це слово – рід мій нагадує,
Коли чую його – серце радує.
Серце радує, душа тішиться
Мені віриться – все ще зміниться,
Скоро зміниться, час настане
Над Вкраїною сонце встане.
Будем жити в спокої і мирі,
Люди добрі будуть і щирі,
Свою землю найбільше любити
І від злих ворогів боронити.
Будем вільними і незалежними,
Володіти правами належними.
Я з тобою Вкраїна лишаюся,
Я українка, я цим пишаюся!