«Твори написані серцем»
(70років від д.н. К.Мотрич)
Катерина Мотрич
Мотрич Катерина Вакулівна — українська письменниця.
Народилася 30 листопада 1947 року в с. Васильків, тепер
Шполянського р-ну Черкаської області. Закінчила 1971 року Київський
університет. Працювала у пресі.
Автор книги оповідань "Соняхи" (1977), збірок
оповідань і повістей "Час найкоротшої тіні" (1982), "Перед
храмом любові і болю" (1989), роману "Досвіток" (1987). Сповнена
ліризму проза К. Мотрич присвячена людям села, утвердженню нетлінних моральних
цінностей В останні роки письменниця широко використовує форму молитви
("Молитва до мови", "Молитва до убієнних голодом",
"Молитва до України", всі — 1991р.).
Навчалася Катерина Мотрич у
Васильківській середній школі. Всі предмети давались добре, та українська мова
і література були найулюбленішими, тому з ними і пов'язала вона своє життя.
Також Катерина Вакулівна гарно співала, вона виступала в різних селах із
Васильківським хором.
Після закінчення середньої школи
із золотою медаллю майбутня письменниця вступила до Київського
національного університету імені Тараса Шевченка на факультет журналістики.
Дуже тяжко доводилось молодій студентці, адже старенькі батьки, які отримували
дванадцять карбованців пенсії, не мали змоги допомогти їй. Та, не дивлячись на
труднощі, навчалась гарно. По закінченню університету молода журналістка
влаштовується на роботу в газету «Молода гвардія» коректором. Саме в цій
редакції вона зустрічає свого майбутнього чоловіка Михайла Мигаля.
Перша книжка письменниці –
«Соняхи» – видана в 1978 році. Це були новели. Теплі ліричні розповіді про
людей села, їх любов до землі, до рідного краю, про чисте і світле кохання.
Письменниця також широко використовує в літературній творчості форму
молитви («Молитва до мови», «Молитва до убієнних голодом», «Молитва до
України»), всі – 1991 рік.
У «Молитві до мови» письменниця
порушує пекучі питання нашої сучасності, зокрема її хвилює становище
рідної мови, її трагічна доля в минулому і тепер. Авторка з непідробною щирістю
звертається до найбільшої цінності нації, просить простити нерозумним дітям
яничарство, воскреснути і забуяти розкішним цвітом.
У «Молитві за убієнних голодом» письменниця
звертається до Богородиці: «Богородице, Матір наша небесна! Свята Покрово,
покровителько люду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою
землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите, що вони
доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці,
повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська
могила?Де ж ви, сили небесні?»
Про інший свій твір «Ніч після сходу сонця» письменниця
так сказала: «Я намагалася відповісти на всі наші «чому» з духовної точки
зору. Адже причина і наслідок – як сіамські близнюки.
Чому ми на своїй землі, проте
незмінно у вигнанні? Чому розсіяні по світах? Чому бідуємо на райській землі,
чому наймитуємо у варягів та приходьків і по сьогодні? Чому нас неодмінно
поневолюють, обкрадають, потоптують? Чому неможливо здолати домінантної
філософії національної душі про сусідову хату, сусідову корову та велику
українську жабу? Ось де ховаються сіамські близнюки, а не в прекрасних думах та
піснях. Цією гранню нашої душі й долі ми належимо Богові….
У творі «Політ журавлів над не толоченими
хмарами» письменниця описує трагедію
українського народу – чорнобильське лихо. Епіграфом-посвятою до цього
твору стали слова: «І мертвим, і живим, і ненародженим жителям
Чорнобильського Полісся». У першій з новел роману охоплено незначний часовий
відрізок буття людини і природи, відтворено перебіг подій трагічної доби 26
квітня 1986 року, коли крізь тисячоліття наздогнало нас трагічне пророцтво
Іоанна Богослова: «…І засурмив третій ангел, і велика зоря спала з неба,
палаючи як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А
ймення тій зорі Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей
повмирали з води, бо згіркла вона».
В іншому творі
Катерини Мотрич «Вавилонська
вежа» йдеться про
актуальне українське сьогодення. Завдяки чудернацькому переплетінню реалій та
алегорій авторка відтворює змізерніння сучасного українського
суспільства. Адже за біблійним переказом Вавилонська вежа – символ
сум’яття і безладу. Письменниця ставить
запитання: «Як міг народ, який упродовж своєї тривалої історії створив
неперевершену досі культуру опинитися на задвірках цивілізації?»
Творчість Катерини Мотрич
тісно увійшла в культуру України. Адже вона завжди носить у серці любов
до рідної землі і щиро вболіває за її майбутнє.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Нет комментариев