Предыдущая публикация
Дивовижна історія сталася зі мною у Львові.
Зайшла я в Сало-ресторан, замовила бізнес-ланч. Обслуговує молода дівчина. Не дуже привітна. Взагалі не привітна. Я до неї щось позитивне кажу - ігнор повний. В ресторані окрім мене нема нікого. За баром вона і хлопець її ж десь віку. Борщ з варениками були смачні але в мене не виникло бажання хвалити заклад, оскільки не сподобалось ставлення до мене. Чую за баром дівчина свариться з хлопцем. Він їй: "російською треба говорити з клієнтами", вона йому: "НІ! Не збираюсь!", він:"то довго була державна мова", вона на нерві: " ТО НІКОЛИ НЕ БУЛА НАША ДЕРЖАВНА МОВА! ІДИ В БАНЮ! ДОСИТЬ!" і пішла мене розраховувати. А доки вона йшла, я миттю згадала скільки вжила русизмів, поки до неї зверталась. І мені стала зрозуміла її поведінка. Я дістала сто гривень за бізнес-ланч і 50 гривень на чай: "Це вам пані, за мову! І за принциповість! А хлопцю передайте що ви права! Це я вам як совок кажу!" Не зважайте на нас калік мовних. Совок нехай здохне з нами. Будьте вільними від нього.
Маруся Звіробій.
Следующая публикация
Нет комментариев