Хочеться тепла: і тілу, і душі,
І хочеться юнацької любові,
А на вулиці холодні йдуть дощі
І лист вже жовтий падає в діброві.
І кетяги калини у сльозах,
А луги у мокрім павутині,
Чомусь, так хочеться, розради у словах
І ніжності, і ласки, як дитині.
Згрубіли ми, за відстань у роках,
Як від праці рубцюються долоні,
Хоча і сонце сяє ще в очах,
Та сріблом іній падає на скроні.
Нажали ми вже цілу копу літ,
А з "намолоту" вже ростуть онуки,
Так хочеться тепла, щоби в осінню ніч,
Від люблячих сердець, хоча б погріти руки.
А хочеться тепла: і тілу, і душі,
Можливо, спогади юнацькі нас зігріють,
А на вулиці, холодні йдуть дощі...
І губи... з недосказаним... німіють...
Міняє барви луг і поле,
Хоча від спеки - міражі,
Та літо в осінь вже прямує,
Все ближче-ближче до межі.
Лелечі гнізда вже спустілі
І соловейка вже не чуть,
Лиш павуки - полотна білі
Для літа бабиного тчуть.
В саду жоржини розпустились
І чорнобривці - аж горять,
Плоди антонівок вже спілі...
Час від часу, аж гупотять.
І день серпневий підтоптався
Й зоря ранкова довше спить...
Такі події у природі --
Не в силах людських ... зупинить.
Сідає сонечко за обрій,
День вже наче догорів...
Нам би миру, нам би тиші,
Теплих літніх вечорів.
Віддзеркалюють озера
Неба світлу голубінь...
Поринає все довкола
В вечорову тиші тінь.
Кошеням муркоче вітер:
В очеретах, в осоці...
Нам би миру, нам би тиші
Дорогі слова оці...
13.06.2022 року
Усміхаються очі твої, мені в снах,
Шепчуть ніжні вуста, що кохаю,
Руки, мов крила, торкають чоло,
І думками я поруч, з тобою, -- літаю.
Розцвітає природа, як тоді, навесні,
Аромати її розтривожили -- душу,
Зачаїв я дихання, щоб не сполохати снів,
Додивитись до краю, тепер себе змушу.
Минули літа, а все Образи ті,
Надворі весна й теплий вечір так манить,
І в бузку соловей свої трелі веде,
Чи то пісню співа, чи тебе мені хвалить?
Пори року змінились, за весною -- зима,
Правда між ними -- літо й осінь сховались:
То був рай, був справжнісінький рай,
Та тільки засмага і жовте листя зостались.
Але очі, усміхаються очі твої в моїх снах,
Так же шепчуть ніжні вуста, що кохають,
І люди, що віря
Тобі ніхто не казав, що ти гарна
І тілом й душею, як справжня весна?
Сіяєш від щастя, любов'ю зігріта,
Хоч скромність твоя показна....
Тобі ніхто не казав, що ти сонця промінчик,
Котрий зігріє любого теплом?
Ти чародійка, котра зуміє,
Фальш обернути справжнім добром.
Тобі ніхто не казав, що закоханий в тебе,
Може, я перший, це тобі говорю?
Від нашої зустрічі, аж до сьогодні,
Палким коханням, любов'ю - горю.