Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити.
І в цій суворості народжувалися вірші невідомих солдатів та поетів !
Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
чиї він душі зранив і скалічив.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.
СЬОГОДНІ, Я ЗАКІНЧУЮ РОЗПОВІДІ ПРО ВИДАТНИХ ЖМЕРИНЧАН У СВОЇЙ КНИЗІ « ЖМЕРИНКА та ЖМЕРИНЧАНИ«.. – ДАЛІ КНИГА ЙДЕ ДО ДРУКУ, СЛАВА БОГУ СПОНСОР ЗНАЙШОВСЯ !
ПРО НЬОГО БУДЕ ОКРЕМА СТАТТЯ, ВІН НАШ ЗЕМЛЯК ЗІ ЖМЕРИНКИ і НАВІТЬ НЕ БІЗНЕСМЕН,А ПРОСТО ЛЮДИНА, ЯКА ЗАКОХАНА В ІСТОРІЮ СВОГО КРАЮ І МОЮ ТВОРЧІСТЬ НА НИВІ ІСТОРИЧНОГО – КРАЄЗНАВСТВА !
Моїм героєм останнього репортажу у цій книзі стала відома у м Жмеринка особистість, Герой війни у республіці Афганістан, видатний спортсмен, патріот своєї країни та міста – Олег Леонідович Кириловський . Народився наш земляк 26.02. 1968 року у славному місті Жмеринка.
Закінчив у 1985 році СШ № 5 ,а у 1986 його призвали до лав Збройних сил СРСР і 2 роки пан Олег провоював на афганській землі, виконуючи, як тоді казали інтернаціональний обов’язок «радянського « солдата. Хто їх тоді молодих, ще безвусих хлопчаків питав чи хотілося їм воювати тоді ,проти талібів, партія сказала- солдат пішов ! Олег все свідоме молоде життя, як до армії так і після армії займався спортом - бодібілдінгом, він сім разів ставав чемпіоном Вінниці, чемпіоном кубка Поділля, чемпіоном Польщі. Зрозуміло що при таких досягненнях він став бажаним студентом Вінницького педінституту, факультету фізичного виховання, який і успішно закінчив (1989 – 1994 рр )
Війна в Афганістані — військове вторгнення або військова інтервенція Радянського Союзу у суверенний Афганістан під приводом боротьби проти повстанських груп моджахедів, у якій брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу. Розпочалась у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна, разом з його оточенням, та заміни його маріонетковим урядом більш керованого Кармаля Бабрака. До Афганістану було перекинуто «обмежений контингент» радянської армії. Війна, за офіційними радянськими даними, тривала до виведення основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року. Унаслідок цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і в колишньому СРСР) близько 1,5 млн або 10 % з числа тодішнього населення країни. Радянські втрати, за офіційними даними СРСР, становили близько 15 тисяч військовослужбовців.
Знаючи Олега багато років ,завжди дивувався його скромності, толерантності, виваженості. Маючи вищу освіту, такі досягнення в спорті ,якби хотів пару раз зайшов би зі своїми орденами та медалями у владні кабінети і був би при посаді.. Але він і хлопці , які пройшли Афганістан не такі- вони мужні, чесні і справедливі. Для них Честь – це сильніше любих грошей і портфелів !
Вони дорожать високим словом – АФГАНЕЦЬ !
Молодий, гарячий, не обтесаний життям юнак зразу попадає в саме пекло афганської війни, але якщо мати дала з молоком такі принципи життя, як : честь, патріотизм, виконання солдатських обов’язків – то і в таких умова солдат збереже силу волі і духа, таким і був Олег Леонідович в роки афганської служби
Служив в Афганістані : 177 мотострілецький полк 6-а рота, місто Джабаль Усарадж біля Чарікарської зеленки. Охороняли дорогу життя на перевалі "Саланг", яка йшла в Союз через гори, відбивали напади душманів на радянські та афганські автоколони, які везли в Кабул все життєво необхідне. Військова частина 51863
У далекому 1987 році у районній газеті Жмеринки « НОВІ ГОРИЗОНТИ «була коротка стаття про нашого земляка та його службу у Афганістані
2 роки пролетіли, слава Богу залишився живий, вернувся додому. Життя згодом налагодилося, але Афганістан ще довго, довго снився і сниться і по нині. Женився, має двох дітей- дорослого сина та дочку, гарну жінку, повагу в сім’ї та серед городян, що більше в житті треба !
–пане Олеже , яке ваше найсильніше враження від перебування в Афганістані, від тієї війни?
– Коли поруч гинуть побратими – хлопці, з якими ще 5–10 хвилин тому спілкувався. Це були дуже суттєві враження для молодих іще хлопців. Це психологічна травма. Була злість за те, що гинуть люди, й ми повинні перемогти у цій війні, помститися
-Чи достатньо на Вашу думку держава у різні часи піклувалася про воїнів- афганців ?
– Проблеми соціального захисту ветеранів були завжди. Ухвалили закон про статус ветеранів війни і гарантії їхнього соціального захисту, де було прописано, що першочергове право на отримання житла мають ті, хто брав участь у бойових діях. А коли цей процес затягувався, коли на сьогодні навіть не всі ветерани Афганістану отримали житло, а пройшло вже понад 30 років, то уявіть, яке тоді було невдоволення серед ветеранів, вони були вимушені активно протестувати особливо в часи Януковича. Держава повинна гідно оцінювати подвиги своїх солдатів у різних війнах по захисту свого суверенітету і територіальної цілісності територій. Поважати працю солдата !
– Після Афганської війни був такий термін «афганський синдром». Людина повернулася з війни – і їй непросто вписатися в нові мирні реалії. «Афганський синдром» чимось відрізняється від «донбаського синдрому»? Бо ми зараз маємо ту ситуацію у значно більшому масштабі, ніж було з «афганцями».
Я, не був на Донбасі і мені важко порівнювати, але війна – це завжди жертви та ранені і загиблі.
– На війну люди реагують кожен по-своєму. Один стресостійкий, інший не має такого потенціалу.
Я прихильник того, що армія має бути професійна. В армії мають служити ті, хто має бажання служити, має вишкіл і стрижень в собі. Не можна усіх підряд призивати служити. Потрібно, щоб були професіонали. Тому що бойові втрати залежать від того, як людина підготовлена до цих бойових дій.
Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії, брудна, неоголошена... Та хіба війни бувають чистими? Вона як усі попередні, несли смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни безжальні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика- під кінець нашої розмови говорить мій герой !
Афганістан - твоя війна це сльози,
братів, сестер і ледь живих батьків,
жахлива спека і страшні морози,
навіки в пам'яті відважних юнаків.
Пройшли роки, війну ж ту не забути,
бо кожен воїн, що вернувсь живим
згадає тих кого не повернути
бо й вірний друг там згинув молодим.
Шановні воїни- інтернаціоналісти, ми пишаємось Вами, горді тим, що поруч із нами живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки.
Низький уклін Вам, воїни-афганці від усіх земляків. Бажаємо усім Вам здоров’я, щастя, миру, злагоди, добробуту.
Через горнило афганської війни пройшло більше 160 тис. українців. З них 3600 загинули, поранення отримали 8 тис. українців, з них 4687 повернулися додому інвалідами. 11 українців удостоєні звання Герой Радянського Союзу.
Афганістан залишається в нашій пам’яті не лише болем утрат, а й мужністю та героїзмом солдат і офіцерів. Він став відправним пунктом формування сучасної доктрини залучення українських військових до миротворчих місій на територіях інших країн.
Згадуючи ті події, варто пам‘ятати ветеранів війни в Афганістані, які маючи бойовий досвід, були серед тих, хто дали відсіч російській агресії у 2014 році, стали учасниками волонтерського руху, досі воюють на передовій.
Слава їм і Україні !
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Нет комментариев